Свічка

Свічка, -ки, ж. 1) Ум. отъ свіча. Свѣчка. Ой зсучу я яру свічку. Чуб. V. 309. 2) По нар. повѣрью звѣзды — небесныя свічки, для каждаго человѣка по одной; когда человѣкъ умираетъ, его звѣзда гаснетъ, когда живетъ грѣшной жизнью — тускнѣетъ; отсюда выраженіе: його свічка я́сно горить, — онъ живетъ хорошей, праведной жизнью. Чуб. І. 14. 2) Длинная шерстяная кисть сзади пелерины верхней одежды лемковъ, называемой чуга. Гол. Од. 76. 3) — божа. Раст. Gymnadonia odoratissima. Шух. I. 21. Ум. Свічечка, свіченька.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СВІ́ЧКА, и, жін. 1. Паличка воску, лою, стеарину з гнотом усередині, яку використовують для освітлення. Він сквапно засвітив свічку, наблизив її до Раїсиного лиця і стурбовано поспитав: — Що з вами? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 316); Щасливі дні, щасливі ночі, Коли при свічці лойовій, Хоч мерзли пальці, сліпли очі,.. Я так над книжкою сидів (Іван Франко, XIII, 1954, 411); Праворуч від нього, на столику, рівним вогнем горіла свічка (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 30); * Образно. Свічки їх життя почали горіти кожда в інший бік (Іван Франко, IV, 1950, 200); Часом їй здавалось, що от-от засвітяться перед нею дві свічки вовчих очей... (Борис Грінченко, II, 1963, 293); * У порівняннях. Білі берези блищали, неначе білі воскові свічки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 352); Очі сяли, як свічки гарячі (Максим Рильський, I, 1960, 231); Заєць сидів перед ними на стежці, виставивши вуха вгору, як свічки (Олесь Гончар, IV, 1960, 59); // перев. мн., розм. Суцвіття деяких рослин, що нагадують свічку. Тамара ніколи не бачила київських каштанів, і лише з захоплених розповідей знайомих уявляла привабливість цих чудових дерев, коли вони викинуть серед зеленого листу сріблясті свічки цвіту (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 280); // у знач. присл. свічкою. Вертикально. Коли ж спробував скочити на одного з них молодший табунник, кінь одразу затанцював на місці, потім звився дибки, з хвилину стояв свічкою і помчав його степом диким кар'єром (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 321); Дельфін підпливав до човна і, опустивши донизу всю задню частину тіла, ставав свічкою (Наука і життя, 2, 1967, 22).

"Словопедія" 

СВІЧА = свічка свеча, свечка

УКРЛІТ.ORG_Cловник

СВІ́ЧКА, и, ж.

1. Паличка воску, лою, стеарину з гнотом усередині, яку використовують для освітлення. Він сквапно засвітив свічку, наблизив її до Раїсиного лиця і стурбовано поспитав: — Що з вами? (Коцюб., І, 1955, 316); Щасливі дні, щасливі ночі, Коли при свічці лойовій, Хоч мерзли пальці, сліпли очі,.. Я так над книжкою сидів (Фр., XIII, 1954, 411); Праворуч від нього, на столику, рівним вогнем горіла свічка (Скл., Святослав, 1959, 30); * Образно. Свічки їх життя почали горіти кожда в інший бік (Фр., IV, 1950, 200); Часом їй здавалось, що от-от засвітяться перед нею дві свічки вовчих очей… (Гр., II, 1963, 293); * У порівн. Білі берези блищали, неначе білі воскові свічки (Н.-Лев., II, 1956, 352); Очі сяли, як свічки гарячі (Рильський, І, 1960, 231); Заєць сидів перед ними на стежці, виставивши вуха вгору, як свічки (Гончар, IV, 1960, 59); // перев. мн., розм. Суцвіття деяких рослин, що нагадують свічку. Тамара ніколи не бачила київських каштанів, і лише з захоплених розповідей знайомих уявляла привабливість цих чудових дерев, коли вони викинуть серед зеленого листу сріблясті свічки цвіту (Хижняк, Тамара, 1959, 280); // у знач. присл. сві́чкою. Вертикально. Коли ж спробував скочити на одного з них молодший табунник, кінь одразу затанцював на місці, потім звився дибки, з хвилину стояв свічкою і помчав його степом диким кар’єром (Тулуб, В степу.., 1964, 321); Дельфін підпливав до човна і, опустивши донизу всю задню частину тіла, ставав свічкою (Наука.., 2, 1967, 22).

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Свічка, -ки, ж. 1) Ум. отъ свіча. Свѣчка. Ой зсучу я яру свічку. Чуб. V. 309. 2) По нар. повѣрью звѣзды — небесныя свічки, для каждаго человѣка по одной; когда человѣкъ умираетъ, его звѣзда гаснетъ, когда живетъ грѣшной жизнью — тускнѣетъ; отсюда выраженіе: його свічка я́сно горить, — онъ живетъ хорошей, праведной жизнью. Чуб. І. 14. 2) Длинная шерстяная кисть сзади пелерины верхней одежды лемковъ, называемой чуга. Гол. Од. 76. 3) — божа. Раст. Gymnadonia odoratissima. Шух. I. 21. Ум. свічечка, свіченька

ЯНДЕКС словари

Существительное Свеча

Словари и энциклопедии на Академике

свічка -и, ж. 1) Паличка воску, лою, стеарину з ґнотом усередині, яку використовують для освітлення. || перев. мн., розм. Суцвіття деяких рослин, що нагадують свічку. || у знач. присл. сві́чкою. Поставити свічку. 2) спец. Пристрій, за допомогою якого запалюють пальну суміш в двигунах внутрішнього згоряння.

Ілюстрації