А

"Словарь української мови"

А, сз. 1) А, же, но, напротивъ. На гору йду — не бичую, а з гори йду — не гальмую. Балл. 1. Нехай думка, як той ворон, літає та кряче, а серденько соловейком щебече та плаче. Шевч. 5. Бог те знає, а не ми грішні. Ном. № 30. 2) Да. — Течуть річки, а все кровавії. Н. п. Я любив тебе, я кохав тебе а як батько дитину. Н. п. Въ началѣ предложенія часто означаетъ — да и: А жаль же мені та тії тополі, що на чистому полі. Н. п. 3) Въ началѣ предложеній вопросительныхъ и предложеній, служащихъ отвѣтомъ на нихъ, употребляется для усиленія рѣчи. А чи його звіри з’їли, а чи він втопився? Н. п. А був же ти в його вчора? — А був. 4) А-ні, А-ні же! Даже не, ни, ничего. На синьому небі а-ні хмариночки. Левиц. І. 15. Нікому ж про це а-ні же! 5) А-ні — а-ні. Ни-ни. А-ні встати, а-ні сісти. А-ні до його заговорити, а-ні його спитати. М. В. [О. 1862. ІІІ. 73.] Не защебече тобі соловейко, не зацвітуть тобі вишневії сади, не зазеленіє а-ні м’яточка, а-ні руточка. Г. Барв. 125. 6) Въ соединеніи съ междометіями для обращенія къ животнымъ выражаютъ желаніе удалить ихъ, прогнать: А бир! на овецъ; а базь! на ягнятъ; а гуш! а киш! на куръ. Каменецк. у.; а дзус! а кота! на кошекъ; а кур! на индѣекъ. Kolb. І. 66. 7) А-то. См. ато. 8) А-чхи! См. Ачхи.

Артикуляційні норми для утворення голосного звука

[а] - нижня щелепа опущена максимально, рот набуває окреглої форми. Язик лежить плоско, вільно. Кінчик язика знаходиться біля нижніх різців.
За участю губ - нелабіалізована.
За ступенем підняття язика - низького підняття.
За місцем артикуляції - заднього ряду.
За ступенем відкритості ротової порожнини - відкрита, менш напружена

Див.також

Тлумачний словник української мови
I. невідм., с. Перша літера українського алфавіту на позначення голосного звука "а".
II.
1. спол. протиставний.

• Поєднує речення, протиставлені змістом одне одному; значенням близький до але, проте, навпаки; із част. не (сполучення не ..., а або а не). Поєднує речення (або члени речення), з яких одне виключається іншим.
  
• Поєднує речення (або члени речення), не відповідні одне одному змістом, причому зміст другого суперечить сподіваному змістові, що випливає з першого; але, проте, однак.
  
• Поєднує протилежні змістом речення або члени речення, які мають відтінок допустовості; проте, однак, все-таки. Поєднує підрядне допустове речення з головним.
  

2. зіставний.
Поєднує члени речення або й цілі речення, в яких зіставляються одночасні дії; значенням наближається до тим часом, водночас.
3. приєднувальний.

• Приєднує нові речення або члени речення за послідовного викладу думок, опису ряду предметів чи явищ.
• У сполученні з прислівниками часу або словами, що означають час, уживається для поєднання речень або членів речення, зв'язаних між собою часовою послідовністю. Поєднує речення, які виражають послідовність подій або порядок розташування чого-небудь у просторі.
• Приєднує до того чи іншого слова в реченні наступне речення або члени речення, які розвивають, доповнюють висловлену думку. Приєднує речення мети, часу, причини, умови, надаючи їм більшої виразності, посилюючи їх значення. Приєднує вставні слова або речення у такому самому значенні, у сполуч. зі сл. іноді, крім того, найбільше, особливо, може, тим більше, головне, по-друге та ін. Приєднує речення і члени речення, які додатково характеризують або оцінюють висловлену думку. Приєднує речення, які вказують на результат дії, що випливає з попереднього речення, у сполуч. зі сл. тому, через те, отже, значить і т. ін. Приєднує речення або члени речення, які вказують на висновок, що випливає з попереднього речення, у сполуч. зі сл. все через. Приєднує речення або члени речення, в яких розкривається причина того, про що йшла мова раніше.
• Уживається на початку речень, в основному питальних. Уживається на початку речень, що виражають несподіваний перехід до іншої думки або теми розмови.

А то - а) бо інакше, бо в противному разі, бо; б) тому що, через те що, бо; в) насправді ж, у дійсності; г) або. 4 приєднально-підсилювальний; у сполуч. із займ. і присл. як, який, скільки, що та ін. Приєднує речення (здебільшого питальні чи окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їх змісту. 5 єднальний, діал. Має значення спол. "і".

III. (нерідко вимовляється подовжено: а-а!), виг.

• Виражає здогад, здивування і т. ін.
• Виражає незадоволення, досаду, погрозу, зловтіху.
• Виражає переляк, відчай, біль.
• Те саме, що ага I.

IV част. спонук. Уживається на початку речень при присудках, що виражають заклик, наказ виконувати дію. пит., рідко. Уживається наприкінці питальних речень і виражає спонукання до відповіді.
V.Позначка, що вживається у написах на векселях замість слова "акцептований".

Інтернет-джерела

• Академічний тлумачний словник в 11 томах
  
• Літера "А" на Вікіпедії
• Літера "А" на Вікіпедії
• Літера "А" y тітоньки Сови
• Відео-ролик про літеру "А"
• Вірші й загадки про літери
• Презентація про літеру "А"

Ілюстрації