А

А, сз. 1) А, же, но, напротивъ. На гору йду — не бичую, а з гори йду — не гальмую. Балл. 1. Нехай думка, як той ворон, літає та кряче, а серденько соловейком щебече та плаче. Шевч. 5. Бог те знає, а не ми грішні. Ном. № 30. 2) Да. — Течуть річки, а все кровавії. Н. п. Я любив тебе, я кохав тебе а як батько дитину. Н. п. Въ началѣ предложенія часто означаетъ — да и: А жаль же мені та тії тополі, що на чистому полі. Н. п. 3) Въ началѣ предложеній вопросительныхъ и предложеній, служащихъ отвѣтомъ на нихъ, употребляется для усиленія рѣчи. А чи його звіри з’їли, а чи він втопився? Н. п. А був же ти в його вчора? — А був. 4) А-ні, А-ні же! Даже не, ни, ничего. На синьому небі а-ні хмариночки. Левиц. І. 15. Нікому ж про це а-ні же! 5) А-ні — а-ні. Ни-ни. А-ні встати, а-ні сісти. А-ні до його заговорити, а-ні його спитати. М. В. [О. 1862. ІІІ. 73.] Не защебече тобі соловейко, не зацвітуть тобі вишневії сади, не зазеленіє а-ні м’яточка, а-ні руточка. Г. Барв. 125. 6) Въ соединеніи съ междометіями для обращенія къ животнымъ выражаютъ желаніе удалить ихъ, прогнать: А бир! на овецъ; а базь! на ягнятъ; а гуш! а киш! на куръ. Каменецк. у.; а дзус! а кота! на кошекъ; а кур! на индѣекъ. Kolb. І. 66. 7) А-то. См. ато. 8) А-чхи! См. Ачхи.

Артикуляційні норми для утворення голосного звука

[а] - нижня щелепа опущена максимально, рот набуває окреглої форми. Язик лежить плоско, вільно. Кінчик язика знаходиться біля нижніх різців.
За участю губ - нелабіалізована.
За ступенем підняття язика - низького підняття.
За місцем артикуляції - заднього ряду.
За ступенем відкритості ротової порожнини - відкрита, менш напружена

Див.також

Тлумачний словник української мови
I. невідм., с. Перша літера українського алфавіту на позначення голосного звука "а".
II. 1. спол. протиставний.

Поєднує речення, протиставлені змістом одне одному; значенням близький до але, проте, навпаки; із част. не (сполучення не ..., а або а не). Поєднує речення (або члени речення), з яких одне виключається іншим.
Поєднує речення (або члени речення), не відповідні одне одному змістом, причому зміст другого суперечить сподіваному змістові, що випливає з першого; але, проте, однак.
Поєднує протилежні змістом речення або члени речення, які мають відтінок допустовості; проте, однак, все-таки. Поєднує підрядне допустове речення з головним.

2. зіставний.
Поєднує члени речення або й цілі речення, в яких зіставляються одночасні дії; значенням наближається до тим часом, водночас.
3. приєднувальний.

Приєднує нові речення або члени речення за послідовного викладу думок, опису ряду предметів чи явищ.
У сполученні з прислівниками часу або словами, що означають час, уживається для поєднання речень або членів речення, зв'язаних між собою часовою послідовністю. Поєднує речення, які виражають послідовність подій або порядок розташування чого-небудь у просторі.
Приєднує до того чи іншого слова в реченні наступне речення або члени речення, які розвивають, доповнюють висловлену думку. Приєднує речення мети, часу, причини, умови, надаючи їм більшої виразності, посилюючи їх значення. Приєднує вставні слова або речення у такому самому значенні, у сполуч. зі сл. іноді, крім того, найбільше, особливо, може, тим більше, головне, по-друге та ін. Приєднує речення і члени речення, які додатково характеризують або оцінюють висловлену думку. Приєднує речення, які вказують на результат дії, що випливає з попереднього речення, у сполуч. зі сл. тому, через те, отже, значить і т. ін. Приєднує речення або члени речення, які вказують на висновок, що випливає з попереднього речення, у сполуч. зі сл. все через. Приєднує речення або члени речення, в яких розкривається причина того, про що йшла мова раніше.
Уживається на початку речень, в основному питальних. Уживається на початку речень, що виражають несподіваний перехід до іншої думки або теми розмови.

А то - а) бо інакше, бо в противному разі, бо; б) тому що, через те що, бо; в) насправді ж, у дійсності; г) або. 4 приєднально-підсилювальний; у сполуч. із займ. і присл. як, який, скільки, що та ін. Приєднує речення (здебільшого питальні чи окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їх змісту. 5 єднальний, діал. Має значення спол. "і".

III. (нерідко вимовляється подовжено: а-а!), виг.

Виражає здогад, здивування і т. ін.
Виражає незадоволення, досаду, погрозу, зловтіху.
Виражає переляк, відчай, біль.
Те саме, що ага I.

IV част. спонук. Уживається на початку речень при присудках, що виражають заклик, наказ виконувати дію. пит., рідко. Уживається наприкінці питальних речень і виражає спонукання до відповіді.
V.Позначка, що вживається у написах на векселях замість слова "акцептований".