Щурячий
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:48, 6 жовтня 2019; Tvsinielnikova.if19 (обговорення • внесок)
Щурячий, -а, -е. 1) Крысиный. Желех. 2) Принадлежащій, свойственный стрижу. Уся круча в щурячих норах. Харьк. у.
Сучасні словники
ЩУРЯЧИЙ 1, а, е. Прикм. до щур1; // Такий, як у щурів. — Я вуса ці викохую аж тридцять год. — Оці?! — захихотіла шинкарочка. — Оці щурячі хвостики? (Олександр Ільченко, Козацькому роду... 1958, 505).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 611.