Шкодити
Шко́дити джу, диш, недок.
1. перех. і неперех. Завдавати шкоди (див. шкода 1 1). Погане панібратство шкодить І доброго нінащо зводить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 140); — Чого це так у степу заманулося зимувати? — пита прикажчик. — Тут, біля села — ліси та яри, звір шкодить (Панас Мирний, IV, 1955, 237); Тепер було Климові важко, немов люди підстерегли його таємні надії й мають замір шкодити (Степан Васильченко, I, 1959, 97); Все ховайте: і одежу, й їжу, — хто чим може, шкодьте ворогам!.. (Володимир Сосюра, II, 1958, 491); Справді, треба було б приходить, Правду кажете, далебі, Бо хто пізно ходить — той шкодить, Не кому, а, звичайно, собі (Леонід Первомайський, II, 1958, 117); Суховії шкодять навіть за умов зрошення, а сильні вітри роздувають ґрунт, перетворюючись у чорні бурі (Хлібороб України, 6, 1969, 30); // Пустувати, бешкетувати. Він бився з хлопцями на вулиці, тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (Іван Сенченко, Опов., 1959, 27); // Те саме, що заважати. Я сама тепер бачу, що моя книжка вийшла занадто сумна, і се шкодить доброму враженню (Леся Українка, V, 1956, 92); [Олексій:] Зайвий розум не завжди бува в пригоді людині, часто розум і шкодить, — все залежить від умов, в яких чоловік існує (Марко Кропивницький, V, 1959, 547); Іноді Маковейчиків талант йому ж і шкодить (Олесь Гончар, III, 1959, 56).
2. тільки 3 ос., неперех. Бути шкідливим для здоров'я людей, тварин, росту рослин; вадити. Мушу працювати годин по 10—12 на добу, а це шкодить (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 280); Звикнувши занадто бути лежнем, можна справді дійти до такого, що потім уже найменша робота буде шкодити (Леся Українка, V, 1956, 425); — Духота не лиш мені шкодить, але й моїй пшениці (Лесь Мартович, Тв., 1954, 38); Темрява так само шкідлива для очей, як і яскраве сонячне світло.. Шкодить очам і безсоння (Наука і життя, 9, 1973, 40). ♦ Не шкодить; Не шкодило б — варто, варто б, слід, слід би, не зайве. А ви записуйте, не шкодить Такую річ і записать. Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать (Тарас Шевченко, II, 1963, 267).
