Цяця
Цяця, -ці, ж.
Значення
- Іграшка (перев. в розмові з дітьми й у мові дітей). В калюжу дивлячись, малесенька Марина Уздріла сонечко, — хотіла цяцю взять. Взяла — багно!.. І хто б Марину став пенять? Марина — Дитина (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 200); Ще сльози з оченят краплють; воно [дитя] їх втира, а другою ручечкою хвалиться тобі цяцею (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 360); [Дитина (до Елеазара, простягаючи ручки до арфи):] Дай цяцю, дядю! (Леся Українка, II, 1951, 135); * У порівняннях. Сам у дранті сюди явивсь, а її, мов цяцю, привіз у чобітках, у доччиній на всю спину шалі (Олесь Гончар, II, 1959, 214).
- перен., розм. Розумник, розумниця. — Он бачте, як Маринка гарно грається. От цяця баришня! (Панас Мирний, III, 1954, 156); — Іди сюди, доцю... Стрибки, доцю, стрибки... Не слухай тата, маму слухай... Мама цяця (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 51).
- перен., розм. Вродлива жінка, красуня. — Я знав Онисію Степанівну ще панною. Ото була цяця! Ну, та й цяця, — як крашанка! як писанка! як золото! — почав вихваляти Бонковський (Нечуй-Левицький, III, 1956, 99);
- перен., розм., ірон. Надзвичайно некрасива, бридка людина. Еней, таку уздрівши цяцю. Не знав із ляку де стояв (Іван Котляревський, I, 1952, 116); Так оце то та богиня! Лишенько з тобою. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршомазам (Тарас Шевченко, I, 1963, 244).
- перен., розм., ірон. Поважна, значна особа. — Це буде такий зятьок, така, даруйте, цяця, що й старого не клади, — казали (Яків Качура, II, 1958, 9); — Що ти просиш? Щоб я Гната не чіпав? А що ж він за цяця, що його чіпати не можна? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 77).
♦ Велика цяця див. великий; Гарна (яка, невелика і т. ін.) цяця — про того, чиї претензії не відповідають його справжнім достоїнствам, хто не має підстав на шану. — Той ваш Швейк, як встановлено слідством, узагалі гарна цяця (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 319); — Чи він сире м'ясо їсть, ваш Лисенко, чи що? Чого такий лютий? — І ви б були люті, коли б вас посадили на цеп, як собаку. І тільки за те, що шапки не зняв перед паням. Цяця яка... (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 185); І мали [візниці] думку прокотити заїжджого барина [пана] на славу, та староста охолоджував: не дуже лиш гнатимеш коней: невелика цяця їде (Панас Мирний, III, 1954, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 256.
Синоніми
[2] Іграшка
Відмінювання
| Відм. | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Н. | ця́ця | ця́ці |
| Р. | ця́ці | ця́ць |
| Д. | ця́ці | ця́цям |
| З. | ця́цю | ця́ці |
| О. | ця́цею | ця́цями |
| М. | ця́ці | ця́цях |
| Кл. | ця́це | ця́ці |
