Цвіркіт

Цвіркіт, -коту, м. = Цвірінькання. Желех. ЦВІРІ́НЬКАННЯ, я, сер. Дія за значенням цвірінькати і звуки, утворювані цією дією. Максимів голос здавався цвіріньканням горобчика проти страшного бугаєвого реву... (Панас Мирний, I, 1949, 211); Відверта розмова двох вчених відбувалась у самій гущавині запашного яблуневого цвіту, під гудіння бджіл і веселе цвірінькання садових пташок (Олександр Довженко, I, 1958, 479); В урочистій тиші чулось лиш бухання моря та срібне, мелодійне цвірінькання південного цвіркуна (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 293). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 186.