Хуторець

Хуторець, -рця, м. Ум. отъ хутір.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Історія
3 Мовне походження
4 Ілюстрації
5 Медіа

Сучасні словники

Хутір

Хутір — вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселення поза селом.

Хутір

Хутір — в українських землях з часів Визвольної війни — дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. За Столипінською реформою хутір — це земельна ділянка, що виділялася у приватне володіння селянській родині з перенесенням на неї садиби.

Історія

лат. mansus, sors, [casa] coloni[c]a, c.massaricia, c.servula; ст.грецьк. hide, sulung; сканд. bol; ст.верх.нім. huba. В багатьох європейських країнах, починаючи з Раннього Середньовіччя, хутір — це господарська одиниця чи функціональний елемент організації земельної власності. Слово "футор" має також значення - складова, елемент механізму (в т.ч. господарства). В українських землях з часів Визвольної війни — дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. За Столипінською реформою хутір — це земельна ділянка, що виділялася у приватне володіння селянській родині з перенесенням на неї садиби. Хутір як загальний спосіб поселення виник завдяки інтенсивній обробці землі. Хутори виникали у добу засвоєння нових земель, коли створювалися хуторські господарства із розміщенням усіх земель і господарських забудов на одному місці. З 16 століття на запорозьких землях, а згодом на Чорноморщині і Донщині, поставали хутори-зимівники. У 19 століття хутори поширилися, особливо у Волинській губернії, водночас і на українських землях під Австро-Угорщиною. Споріднені з хуторами були так звані відруби і відрубні господарства, в яких земельні угіддя і частина забудов скупчувалися разом, а сама селянська садиба і далі залишалася у селі. На початку 20 ст. аграрна політика царської Росії з метою зміцнення селянського стану сприяла творенню хутірських господарств. За Столипинської реформи (1907—1916) було створено 1,6 млн хутірських господарств з 16 млн десятин землі. У 8 українських губерніях на хутори і відруби припадало 2,7 млн десятин, якими володіли 400 тис. (14%) селянських дворів. Радянська влада за НЕПу толерувала хутірні господарства, але почала їх ліквідувати за колективізації сільського господарства, тавруючи хліборобів на хуторах як куркулів, що нібито були головною перешкодою колективізації. У Західній Україні хутори-садиби, але не як господарства, ще існують через обмаль житлових приміщень у колгоспних селах. Радянська влада намагалася переносити їх у села. Подібною до хуторової є система фермерських поселень і господарств у Канаді і США. Українські поселенці кінця 19-го і початку 20-го століть творили хутори-ферми, головним чином, в трьох степових провінціях Канади та у Північній Дакоті, США. В 1959 р. в Україні нараховувалося близько 7 тис. хуторів. У 1960-1970-ті рр. в Україні, як і всьому СРСР, проводилась політика ліквідації “неперспективних” сіл, передусім хуторів, які нібито гальмували процес укрупнення сільських поселень. Ці поселення були приєднані до ближніх сіл і зняті з обліку, в багатьох з них були ліквідовані заклади соціальної сфери (фельдшерсько-акушерські пункти, початкові школи, клуби), вони поступово занепадали й втрачали своїх мешканців.

Мовне походження

На думку Макса Фасмера до східнослов'янських мов слово потрапило із старо-верхньо-нім. huntari та швед. hundari, також півд.-нім. hufe; далі з української перейшло до пол. - chutor, futor.