Хрон

Хрон=Хрін- багаторічна трав'яна рослина висотою 40-150 см з родини хрестоцвітих, коріння якої вживають як приправу до їжі, у консервуванні та в домашньому лікуванні. Поширена по всій території Україні.

Опис

Корінь м'ясистий, товстий. Стебло пряме, гіллясте. Прикореневе листя велике, довгасто-округле, зарубчасте по краю, з довгими черешками, нижні — стеблові, перистороздільні, середні — довгасто-ланцетні, верхні — лінійні. Цвіте у червні — липні. Квітки білі. Плід — овальний стручок. Хрін звичайний поширений в Україні, європейській частині Росії, в Західному і Середньому Сибіру. Росте на вогких луках, по берегах річок і сміттєвих місцях, культивують у городах.

• 

Використання

Коріння хрону їстівне і є приправою до різних страв. Молоде свіже листя додають у салати і супи, використовують при засолюванні капусти, огірків та помідорів. Гострий запах тертому хрону надають ефірна і гірчична олії. У неочищених коренях дуже довго зберігається вітамін С, а в подрібнених і залишених відкритими він втрачається за 1 год. Натертий хрін рекомендується відразу ж залити оцтом, так як в кислому середовищі вітамін С не руйнується.

Лікарською сировиною служить коріння.

Заготівля

Викопують його восени, обтрушують від землі, засипають піском і зберігають у підвалі. Використовують у міру необхідності.

Сучасні словники

• 1. Трав'яниста овочева рослина родини хрестоцвітих з потовщеним кореневищем, їдким і гірким на смак. Орел летить найвище, а хрін росте найглибше (Номис, 1864, № 407); Корені хрону висаджують восени або ранньою весною (Колгоспна виробнича енциклопедія, II, 1956, 62); Хрін рясно цвіте білими квіточками, але насіння майже ніколи не утворює (Овочівництво закритого і відкритого ґрунту, 1957, 248); Запишавсь в долині хрін, Що солодкий дуже він. Скуштував його деркач, — Диркнув [деркнув], кліпнув — та й у плач, І два тижні не співав, Тільки сльози витирав (Михайло Стельмах, V, 1963, 321); — Ти, хлопче, з тою Оленою носишся, як з писанкою! В'ївся черв'як у хрін, та й думає, що немає нічого солодшого в світі (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 86); * У порівняннях. Се як той хрін корінчастий: де вже розкорениться, то й посіяти за ним доброго нічого не можна (Марко Вовчок, I, 1955, 184).
• 2. Корінь цієї рослини, що вживається як гостра, пряна приправа до їжі, а також як лікувальний засіб. От постановили невістки і баранця, і порося, і крашанки, і сало, і солі грудку, і хріну корінець (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 237); Купили хріну, треба з'їсти; плачте очі, хоч повилазьте: бачили, що куповали [купували]; грошам не пропадать! (Тарас Шевченко, I, 1951, 101); Від Носюри принесли святити ціле порося з білим хроном у роті і з десяток жовтих папушників та пасок (Олесь Донченко, III, 1956, 97); — Ах, — сказала дама, — На обід до поросяти Слід би хрону ще дістати! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 251).
• До хріна — багато, безліч; До хріну — нащо, для чого. Почувши се, птахи подумали: «Правду мовить Ворона. До хріну нам такий цар здався!» (Іван Франко, IV, 1950, 104); Підносити (піднести) [тертого] хріну (хрону) кому — робити щось неприємне кому-небудь. — А що, Карпе, — казав Васюта, ідучи з громади, — от же бачиш, що не все вони [багатирі] нам, а й ми їм можемо вкрутити хвоста. З землею облизня вже піймали, а й тепер знову тертого хрону піднесли їм такого, що довго в носі крутитиме (Борис Грінченко, II, 1963, 469); Старий хрін, лайл. — старий чоловік, дід. [Полковник:] Сотник Розмазня — старий хрін і ненавидний мені гірш дідька!.. (Марко Кропивницький, V, 1959, 504); [Софія Григорівна:] Знайшла ким захопитись? Господи! Гарненька дівчина, лауреатка, розумна, талант, — і раптом старий хрін, який все лає і навіть Києва не любить! (Іван Кочерга, II, 1956, 340); — Посторонись! — відштовхнув поранений угорця. — Плутаєшся тут, старий хрін... (Олесь Гончар, III, 1959, 160); Хай (нехай) йому (їй, їм і т. ін.) хрін — те саме, що Хай (нехай) йому (їй, їм) грець (див. грець 2). Хтось Мухам набрехав, Що на чужині краще жити.. Покиньмо, кумо, Україну, Нехай їй хрін! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 93); Ет, хай йому хрін з таким писанням при таких умовах (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 167); — Ну, — каже цар, — це й дудка! Ху! Хай йому хрін! Ніяк ніг не вдержиш (Павло Тичина, I, 1957, 146); Хрін від редьки (за редьку) не солодший — про кого-, що-небудь, рівноцінне іншому (у негативному значенні). — Недурно каже народна мудрість: хрін за редьку не солодший. Раніш страждав народ від самих аристократів, а тепер додерлися до влади й фінансові магнати та мануфактуристи (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 156); Хрін з ним (з тобою, з нею і т. ін.) — те саме, що Чорт з ним (див. чорт). — Ну й що ж, нехай собі в них оця атомна [бомба], — чує Охтирський молодий голос із сусіднього купе. — І хрін з нею.. Значить, і в нас така є... (Ігор Муратов, Жила.. вдова, 1960, 155); Хрін його (тебе, їх і т. ін.) знає — невідомо, незрозуміло, що (куди, як і т. ін.). Сусіда Іван справді добрячий чоловік, — отак, хрін його знає, за що й посварилися... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 21); Хрін його не взяв — вираз захоплення або незадоволення. От так Еней жив у Дидони, ..Бо — хрін його не взяв — моторний, Ласкавий, гарний і проворний, І гострий, як на бритві сталь (Іван Котляревський, I, 1952, 78); Який (рідко кий) хрін: а) хто, хто такий. Гай! гай! та нігде правди діти, Брехня ж наробить лиха більш; Сиділи там [у пеклі] скучні піїти, Писарчуки поганих вірш. Великії терпіли муки, їм зв'язані були і руки, Мов у татар терпіли плін [полон]. От так і наш брат попадеться. Що пише, не остережеться, Який же втерпить його хрін! (Іван Котляревський, I, 1952, 138); — А ти бачиш, кий воно хрін отам ворушиться на горбі?.. — Не інакше, як люди (Олесь Донченко, VI, 1957, 226); б) що, що таке. Показились десь діти, чи який хрін. Одно затялося, каже, що не буде вкупі жити, а друге й собі тієї співає... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 33).

Ілюстрації

• 
• 
• 
• 

Література

• В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Джерела

• Словник української мови