Хиріти

Хиріти, -рію, -єш, гл. Болѣть, хворать, хирѣть. Котл. Ен. ІІІ. 62. Хирітимехирітиме, та й умре. Ном. № 13925. -а, -е, діал. 1. Бути хворобливим, кволим; хворіти. Стоїть село. Невесело. На горі палати Почорніли. Князь хиріє, Нездужає встати (Тарас Шевченко, II, 1963, 34); [Конон:] Робочих рук сила, а робота не завжди знаходиться.., а від того недоїдають, ходять у руб'ї та в дранті, хиріють і загибають (Марко Кропивницький, III, 1959, 209); Через два роки.. такий з нього гарний хлопець став, що кому не скажеш, що це той плакса, що хирів, то й віри не йме (Олекса Стороженко, I, 1957, 215); // Погано рости (про рослини); в'янути, засихати. Так без роси, на спеці у пустині І хиріє, і в'яне вутлий цвіт! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 62); Навколо жовтіє-таки, хиріє зелень (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 231).

2. перен. Бути у стані загального погіршення; занепадати. Робота хиріла, не розгорнувшись, завмирала (Яків Качура, II, 1958, 361); // Вести малозмістовне, безрадісне, пусте життя. Мандрівники кидали промінь свідомості у глухі закутки краю.. Молода їх жвавість підбадьорювала ту нечисленну інтелігенцію, що хиріла по селах без культурного товариства (Володимир Самійленко, II, 1958, 398).