Устромити

Устромити, -ся. См. Устромляти, -ся. ВСТРОМЛЯТИ (УСТРОМЛЯТИ), яю, яєш і ВСТРОМЛЮВАТИ (УСТРОМЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВСТРОМИТИ (УСТРОМИТИ), встромлю, встромиш; мн. встромлять; док., перех. Всаджувати, втикати гострий предмет у середину, в глиб чого-небудь. З сим словом меч свій устромляє В роззявлений Рутульця рот (Іван Котляревський, I, 1952, 295); Комар присів на лоб, щоб з усієї сили Свій гострий носик устромить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 193); Син у землю заступа встромив і йде до хати (Павло Тичина, I, 1957, 83); // Занурювати щось у рідину або в що-небудь м'яке. Відьма встромила в кров пірце й заговорила (Марко Вовчок, I, 1955, 53); А Христя, як усі вийшли з кухні, підвелася, залізла на піл і, устромивши голову в подушку, неутішно плакала (Панас Мирний, III, 1954, 253); Закасала [рукав] аж до плечей і встромила у воду руку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 302). ♦ Встромляти (встромити) носа [не в своє діло] — втручатися не в свою справу. — Він скрізь теше встромляє носа не в своє діло, а найпаче у школі хотілось би йому заводити порядки (Степан Васильченко, IV, 1960, 23); [Степан:] Казав мені один приятель,.. що державі невигідно таким колгоспам давати машини. [Часник:] Правильно. Давно б пора. [Галушка:] От бачите, і вони [Часник] свого носа встромили. Ой же вредний! (Олександр Корнійчук, I, 1955, 319); Встромляти (встромлювати, встромити) очі куди — пильно вдивлятися, не зводити погляду з чогось. А сон налягає. Щоб одігнати його, Іван встромлює очі в живий вогонь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 329); Устромила очі в землю і слова не промовить (Словник Грінченка); Ніде й голки встромити див. голка.