Уруна

Уруна, -ни, ж. Всходы озимыхъ хлѣбовъ осенью. Добра вруна, треба спасувать. Пожени коні на вруну. НВолын. у. Гарні вруна сього року. НВолын. у.

{{subst:Шаблон:Словник Грінченкаі і сучасність|підрозділ=підрозділ}}

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) /vruna ВРУ́НА (УРУ́НА), врун, мн. (одн. вруно, а, сер.), с. г. 1. Густі сходи посівів; руна. Гарні вруна сього року (Словник Грінченка); У руна вкриті білосніжним пухом, Що проти місяця іскриться, ніби Сріблисте море (Максим Рильський, I, 1956, 436); Колихає колгоспним вруном Сизо-зелена далина (Андрій Малишко, III, 1957, 246). 2. Густа вовна з овець. М'які, суцільні вруна.. одне за одним летіли з Варвариних рук на сортувальний стіл (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 106). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 761.