Упокоювати
Упокоювати, -ко́юю, юєш, сов. в. упоко́їти, -кою, -їш, гл. Успокаивать, успокоить. В одному Возі моє серце себе впокоїть, одпочине. К. Псал. 139. Як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять. Мир. Пов. II. 84.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
. УПОКО́ЮВАТИ (ВПОКО́ЮВАТИ), оюю, оюєш, недок., УПОКО́ЇТИ (ВПОКО́ЇТИ), ою, оїш, док., перех. 1. заст. Дати повний спокій, відпочинок кому-, чому-небудь. Сильний зове тебе [ніч] сили впокоїти, Хворий — щоб врази забуть (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 316); // Заспокоювати, розраджувати. Часом і при достатках лихо: як нема долі, немає талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний, III, 1954, 106). 2. церк. У релігійних уявленнях — давати кому-небудь вічний спочинок (про бога, смерть). — Що ж, панство, бог таке нещасному судив, — Сопліца впав у річ, — хай бог його впокоїть... (Адам Міцкевич, Пан Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 292).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Упокоювати, -ко́юю, юєш, сов. в. упоко́їти, -кою, -їш, гл. Успокаивать, успокоить. В одному Возі моє серце себе впокоїть, одпочине. К. Псал. 139.Як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять. Мир. Пов. II. 84.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
упокоювати (впоко́ювати), -о́юю, -о́юєш, недок., упоко́їти (впоко́їти), -о́ю, -о́їш, док., перех. 1) заст. Дати повний спокій, відпочинок кому-, чому-небудь. || Заспокоювати, розраджувати. 2) церк. У релігійних уявленнях – давати кому-небудь вічний спочинок (про Бога, смерть).
Ілюстрації
x140px | x140px | x140px |