Убірати

Убіра́ти, -ра́ю, -єш, сов. в. убрати, -беру, -реш, гл. 1) Одѣвать, одѣть, наряжать, нарядить, убирать, убрать. Укинь мене в болото, а я тебе вберу в золотоНом. № 10145. Вбери й пенька, то стане за Панька. Ном. № 11172. Ой косо, косо кохана! сім літ я тебе кохала, щонеділеньки вбірала. Мет. 205. Убрати в шо́ри. Первоначально — запречь, переносно: забрать, взять въ руки. 2) Надѣвать, надѣть. Скидай з себе свої лати, вбірай дорогії шати. Голов. І. 44. 3) Убирать, убрать, принять. Убрав, як сіно в годину. Ном. № 11126. Хліб убірає, хто його має. Ном. № 10121. Так росходивсь, шо і в два не вбереш. О. 1862. VI. 164. 4) Пачкать, запачкать. Убрав ноги в куряву. 5) — в себе. Всасывать, всосать. 6) Ѣсть, съѣсть. Вбірай, свате, капусту. Ном. № 4773.

Сучасні словники

УБИРАТИ 1 (ВБИРАТИ), аю, аєш, недок., УБРАТИ (ВБРАТИ), уберу, убереш, док., перех. 1. Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.). [Кукса:] Гей, свашки, приданки! Убирайте молодих та споряджайте їх з богом до вінця! (Марко Кропивницький, I, 1958, 221); Молодиці убирали свою їмостечку [попадю], як вильце, зі сміхом та жартами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 13); Молодиці небіжчицю убрали (Марко Вовчок, I, 1955, 165); На другий день, скоро світ, Шмідлеві помічники стягли з Якима насилу красне плаття, убрали його в якийсь червоний мішок із довгими рукавами (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 14); * Образно. — Як тільки владика згодиться, то ми, пом'янувши батька на сороковинах, оженимо нашого Харитона та й уберемо його в рясу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 36); В колос землю убираємо, Ідемо в далекий шлях, Рідний Жовтень зустрічаємо Рястом, рунами в полях (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 296); // Одягати гарно, наряджати, Вбери й пенька, то стане за Панька (Номис, 1864, № 11172); // Забезпечувати одягом. То була менша дочка, котру погано убирали й ховали од паничів в далекій кімнаті (Нечуй-Левицький, III, 1956, 44); Тато був такий добрий для мене, так мене любив, убирав мене гарно, купував мені все, чого я хотіла (Іван Франко, III, 1950, 97).

Убрати в шори див. шори.

2. Прикрашати чим-небудь, надавати гарного вигляду. На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його миндалем [мигдалем] та родзинками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 73); Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! Чорні їй коси розчешеш, у сукню вдягаєш; В стьожки червоні, в намисто ясне убираєш (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 333); На весну аж з-за границі приїхав маляр його [палац] розписувати, убирати (Панас Мирний, IV, 1955, 159); Простими польовими квітками убрали діти домовину свого вчителя (Гнат Хоткевич, I, 1966, 135); Вбери невелику кімнату Ялинкою, світом-вогнем (Андрій Малишко, II, 1956, 208); * Образно. Опівночі айстри в саду розцвіли.. І стали рожевого ранку чекать, їв райдугу барвів життя убирать... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 15). 3. розм. Одягати на себе або взувати що-небудь. На другий день він убрав черевики, але щоб їх не було видно, ходив цілий день у найдовшій реверенді [рясі] (Осип Маковей, Вибр., 1956, 334); По сніданку каже жінка Юркові, аби вбрав чисту сорочку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 108); Убрала [дячиха] свій найліпший, зелений із жовтими лентами, капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки й — пішла (Гнат Хоткевич, II, 1966, 365); Аж ось коли я вбрати знову смію Не вдяганий од дня весілля стрій (Микола Бажан, Роки, 1957, 254). 4. тільки док., розм. Забруднити або обсипати, вимазати чим-небудь, умочити в щось. Убрав ноги в куряву (Словник Грінченка); Тільки хотів [Явтух] сісти до стола записати деякі думки, трохи поконспектувати, як приймачка баба Явдоха зачепила його міркою і вбрала у борошно (Юрій Яновський, II, 1954, 211). Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 354.

Ілюстрації

Медіа