Судити

Су́дити, -джу, -диш, гл. = Судомити. Судорга судить руку. Борз. у.

Суди́ти, -джу́, -диш, гл. 1) Судить. Люде горді, неправедні, своїм судом судять. Шевч. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34. 2) Осуждать, пересуживать. ЗОЮР. І. 52. Судять же нас люде. Мет. 78. Чом ти до мене звечора не вийшла? Ой як же мені, серце, звечора виходити? Як угледять вороженьки, то будуть судити. Ой нехай же судять, як розуміють: прийде тая годинонька, вони й поніміють. Нп. 3) Опредѣлять, назначать. Грин. III. 204. Суди, Боже, звозити, в велику скирту зложити. Чуб. III. 246. Не судив мені Бог, кого я любила. Уман. у.