Будь-лі

Будь-лі. См. бути.

Приклад з літературного твору

Оригінал

Переклад українською Григорія Кочура :

<poem> To be, or not to be, that is the question: Whether 'tis nobler in the mind to suffer The slings and arrows of outrageous fortune, Or to take arms against a sea of troubles, And by opposing, end them? To die: to sleep; No more; and by a sleep to say we end The heart-ache and the thousand natural shocks That flesh is heir to, ’tis a consummation Devoutly to be wish'd. To die, to sleep; To sleep: perchance to dream: ay, there's the rub; For in that sleep of death what dreams may come When we have shuffled off this mortal coil, Must give us pause: there's the respect That makes calamity of so long life; For who would bear the whips and scorns of time, The oppressor's wrong, the proud man's contumely, The pangs of despised love, the law's delay, The insolence of office and the spurns That patient merit of the unworthy takes, When he himself might his quietus make With a bare bodkin? who would fardels bear, To grunt and sweat under a weary life, But that the dread of something after death, The undiscover'd country from whose bourn No traveller returns, puzzles the will And makes us rather bear those ills we have Than fly to others that we know not of? Thus conscience does make cowards of us all; And thus the native hue of resolution Is sicklied o'er with the pale cast of thought, And enterprises of great pith and moment With this regard their currents turn awry, And lose the name of action. — Soft you now! The fair Ophelia! Nymph, in thy orisons Be all my sins remember'd. </poem>

<poem> Бути чи не бути — ось питання. В чім більше гідності: терпіти мовчки Важкі удари навісної долі Чи стати збройно проти моря мук І край покласти їм борнею? Вмерти — Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться Сердечний біль і тисячі турбот, Які судились тілу. Цей кінець Жаданий був би кожному. Померти — Заснути. Може, й бачити сновиддя? У цьому й перепона. Що приснитись Нам може у смертельнім сні, коли Вантаж земної суєти ми скинем? Оце єдине спонукає зносить Усі нещастя довгого життя; Інакше — хто ж би стерпів глум часу, Ярмо гнобителів, пиху зухвальців, Зневажену любов, суди неправі, Нахабство влади, причіпки й знущання, Що гідний зазнає від недостойних,— Хто б це терпів, коли удар кинджала Усе кінчає? Хто б це став потіти, Вгинаючись під тягарем життєвим, Якби не страх перед незнаним чимось У тій незвіданій країні, звідки Ще не вертався жоден подорожній? Миритись легше нам з відомим лихом, Аніж до невідомого спішити; Так роздум робить боягузів з нас, Рішучості природжений рум'янець Блідою барвою вкриває думка, І збочує величний намір кожен, Імення вчинку тратячи. Та досить! Офеліє! В своїй молитві, німфо, Згадай мої гріхи. </poem>