Спогад
СПО́ГАД, у, чол. 1. Те, що збереглося в пам'яті; відтворення в пам'яті того, що раніше нею фіксувалося. Якісь солодкі, любі спогади та думи колисали його серце: в серці мимохіть лунала пісня (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 70); Примостившись під землянкою, почав я викликати свої найяскравіші спогади (Степан Васильченко, II, 1959, 30); Мав пам'ять добру він на речі й імена І спогади беріг, немов добірний, овоч (Максим Рильський, Поеми, 1957, 210); // Відтворення у розповідях, у розмові, в думці того, що збереглося в пам'яті. Кожному хотілось поділитися з друзями спогадами в тихій і задушевній розмові (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 308); Тут, на древній, підмитій водою горі, пішли спогади, розповіді (Олександр Довженко, I, 1958, 337); Хто знає, чи не дідусеві легенди, спогади та перекази про давнину і заронили в Танину душу першу любов до рідного краю (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 57); Здавалося їй, що вона — не вона, а справжній вояка, ніяких спогадів, а натомість бойова дійсність (Микола Трублаїні, I, 1955, 77).
Збігло на спогад — згадалося, пригадалося. Збігло на спогад, як десять років тому Роман, закінчивши десятирічку, прийшов до нього сюди ж, в кабінет, і заявив про своє неухильне бажання вступити до військової школи (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 94); На спогад: а) щоб пам'ятати, не забувати про кого-, що-небудь. Він турячі — козла гірського — роги Прибив у себе на причілку, — може, На спогад про колишні полювання (Максим Рильський, III, 1961, 162); Анка хутко зняла з себе з грудей значок КІМу і приколола його до дідової сорочки. — Це на спогад... від мене, діду (Олесь Донченко, II, 1956, 59); б) згадавши кого-, що-небудь. Чому на спогад сих покірних слів рука стискав невидиму зброю, а в серці крики бойові лунають?.. (Леся Українка, I, 1951, 195); Спливати (сплисти, спливти) в спогадах див. спливати; Спогадами переноситися (перенестися) див. переноситися; Спогади повертаються (поверталися, повернулися) див. повертатися 1.
♦ Зосталися самі спогади — нічого не залишилося. Від цегельні зосталися самі спогади — димар, одна заіржавіла вагонетка і зогнила собача буда (Юрій Смолич, II, 1958, 105). 2. Побіжне називання кого-, чого-небудь, зауваження про когось, щось; згадка, згадування. Ваше ймення в вигнанні, під карою сліз заборонено спогад про нього (Леся Українка, I, 1951, 247); У Назона теж Ти про рибалку спогади знайдеш, Хоч коротенькі (Максим Рильський, I, 1960, 168); З усіх усюд неслися чутки, що й скрізь отак — не жнуть панського хліба, домагаються більшої ціни. І це бадьорило. А забастовка князівців на плантаціях — спогад про неї навіть найбільшим невірам в'язав язики (Андрій Головко, II, 1957, 236). 3. тільки мн. Записки або перекази про минуле. Я Вам пришлю або скажу прислати початок моїх спогадів (Леся Українка, V, 1956, 256); — Коли хочете знати, — проходу не дає [Наталка], щоб я написав до їхньої шкільної газети спогади про громадянську війну (Юрій Яновський, I, 1958, 256); Багато пісень, оповідань, казок і спогадів про Великий Жовтень, про героїку громадянської війни побутує в народі (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 54). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 553.
