Співун
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:38, 27 листопада 2017; Prverchynskyi.fitu17 (обговорення • внесок)
Співун, -на, м. Пѣвунъ. Зміев. у. Мир. ХРВ. 131.
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СПІВУ́Н, а, чол., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... (Панас Мирний, I, 1949, 213); Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити. Це був серйозний, витриманий юнак (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 10); // Про співочого птаха. Побачив він між рястом Солов'я І став йому гукати: «Здоров, співуні..» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 139); Даремно шукають очі в небесній синяві співуна (Олесь Донченко, VI, 1957, 238)..
Орфографічний словник
співун - іменник, чоловічий рід, істота, II відміна
| ВІДМІНОК | Однина | Множина |
|---|---|---|
| називний | співун | співуни |
| родовий | співуна | співунів |
| давальний | співунові,співуну | співунам |
| знахідний | співуна | співунів |
| орудний | співуном | співунами |
| місцевий | на/у співуні, співунові | на/у співунах |
| кличний | співуне | співуни
Ілюстрації |
