Славний

Славний, -а, -е. 1) Славный. І наша слава вічно славна буде. К. ЦН. 241. Завели їх в славне місто, славне місто, ще славніщі замки. Чуб. Славних прадідів великих правнуки погані. Шевч. 2) Хорошій. Славний чоловік, та березинський. Ном. № 4705. Ум. Славненький, славнесенький. Славненька теличка. Рудч. Ск. ІІ. 51. Ой ти, Байдо молодесенький, єсть у тебе лицарь да славнесенький. Грин. III. 582.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СЛА́ВНИЙ, поет. СЛАВЕН, вна, вне.

1. Який уславив себе чим-небудь, має велику славу; знаменитий. Від далекого логова опришків ледве доносяться звуки пісні. Все про нього, все про славного, вічно пам'ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша (Гнат Хоткевич, II, 1966, 155); Повернувшись після госпіталю в полк, Сагайда був неприємно вражений, що його ротою — славною ротою Брянського! — тепер командує якийсь Кармазин (Олесь Гончар, III, 1959, 331); — О Дніпре, Дніпре, мій Славуто, Широк і славен ти єси, Чи вбито князя, а чи скуто, Мене до нього занеси (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 34);

// Який відзначається героїчними ділами, подвигами і т. ін. Згадалось старому життя його славне: і тихі щасливі дитячії літа, і славні козацькії справи, літа неволі тяжкої (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 205); Славний шлях боротьби і перемог пройшов український народ за роки Радянської влади (Комуніст України, 6, 1968, 6); // у знач. ім. славний, ного, чол. Людина, яка здобула собі славу, прославилася. Не завидуй і славному: Славний добре знає, Що не його люди люблять, А ту тяжку славу, Що він тяжкими сльозами Вилив на забаву (Тарас Шевченко, I, 1951, 260).

2. Широко відомий, популярний. Тим шляхом, що, звившись гадюкою, пославсь од великого села Пісок аж до славного колись Ромодана, — йшов молодий чоловік (Панас Мирний, I, 1949, 125); Батько був славний коваль на всі околишні села (Іван Франко, IV, 1950, 188); Ввечері того дня відбувався концерт славного піаніста (Ольга Кобилянська, III, 1956, 323);

// ким, чим. Який добре відомий ким-, чим-небудь. З Шавниці їздять гуляти в околишні місця, славні своєю красою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 410); Славний той міст знаменитими чотирма вороними бронзовими кіньми (Остап Вишня, I, 1956, 302); Київ славен своїми чудовими людьми, палкими патріотами соціалістичної Батьківщини (Радянська Україна, Ю́ЛІЇ 1967, 1).

3. Який викликає симпатію; гарний. Таке славне дитяточко, веселе й здорове (Марко Вовчок, I, 1955, 66); — Ось Гай був... Такий славний хлопчина... Молодий, моторний, совісний такий (Олесь Гончар, III, 1959, 66); Дядько мій, Микита-чорнокнижник, Швець і мрійник, славний чоловік, Все життя розповідав про ніжність, Хоч її не бачив цілий вік (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 20); // Який виражає симпатію. Уважно дивиться [Роман] на дівчину, посміхається їй... Яка гарна усмішка, які славні очі в нього... (Михайло Стельмах, I, 1962, 361).

4. Який дає задоволення, радість; приємний. Було се ранком, — ранок славний, ясний, пахучий: уночі дощ перепав (Марко Вовчок, I, 1955, 252); Славний обід у тітки. Простий.., але такий смачний, що як згадаєш, то й слину ковтнеш (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 464); Славна Київська осінь! (Микола Терещенко, Ужинок, 1946, 17);

// Дуже добрий. — Коли чумакував, була в мене славна пара круторогих (Михайло Стельмах, I, 1962, 49).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 347.

Ілюстрації