Свічник

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Свічник, -ка, м. 1) Подсвѣчникъ. Засвітивши свічку, не ставлять під посудину, а на свічнику. Єв. Мт. V. 15. 2) Насѣк. = Світун. Вх. Пч. І. 6.

Тлумачення у сучасних словниках

Академічний тлумачний словник

СВІЧНИ́К, а, чол. Підставка для свічки або свічок. В далекому кінці каплиці сяв престол, обставлений срібними та золотими свічниками (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 16); На столі.. блимали в свічниках свічки (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 151). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 98.


Орфографічний словник української мови

свічник - іменник, чоловічий рід, неістота, II відміна


УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

СВІЧНИК твір декоративно-ужиткового мистецтва, призначений для закріплення свічок, якими освітлюють інтер'єр; може бути напольним, настільним (канделябр) або підвісним (люстра), на одну чи більше свічок.


Словник синонімів Караванського

СВІЧНИК підсвічник, (під ряд свічок) канделябр.

СЦОТ (Словник церковно-обрядової термінології)

СВІЧНИК 1. і підсвічник Підставка для свічки чи свічок;

2. Церковний світильник, що являє собою підставку зі свічкою чи свічками; кандило

Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови

свічник -а, ч. Підставка для свічки або свічок; канделябр.

Ілюстрації

a9afdc0dca18b9983fe04758c09b1195.jpg

Див. також

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Свічник

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Канделябр