Рушник

Рушник, -ка, м. Полотенце. Различныя названія, смотря но употребленію: рушник-утирач — для лица и рукъ, — стирок — для вытиранія посуды, кілковий — богато вышитый — для украшеніи образовъ, картинъ, божник — для иконъ, плечеви́й — богато вышитый для сватовъ, подарковий — дешевый для свадебныхъ подарковъ и пр. Вас. 167, 168. Вода в відеречку, братіку, вмийся; рушник на кілочку, братіку, втрися. Чуб. V. 927. На образах рушники, шиті орлами та хмелем. Левиц. I. 27. Рушники подавати. Перевязать особо для этого приготовленными полотенцами, во время обряда сватовства, сватовъ въ знакъ согласія на выходъ замужъ: дать согласіе на виходъ замужъ. На рушнику стоя́ти. Вѣнчаться. Та ми з тобою на рушничку стояли, та ми з тобою й присягу мали. Чуб. 2) Бѣлый поясъ, вытканный изъ нитокъ, съ красными и синими полосками на концахъ. Чуб. VII. 417. Ум. Рушничо́к.

З інших словників

РУШНИК – РУЧНИК Рушник, -а. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної і т. ін.) для витирання (обличчя, тіла, рук, посуду тощо); шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, що використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах тощо. Ручник, -а. 1. Молоток. 2. Пензель для малювання. 3. Ручний гальмівний важіль в автомашині, тракторі тощо.

РУШНИК, а, чол.

1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 71); Маруся дістала з комода рушник, повісила на цвях біля умивальника (Андрій Головко, II, 1957, 442). ▲ Сталевий (стальний) рушник — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Під корпусом затонулого судна в ґрунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник (Яків Перельман, Цікава фізика.., 1950, 134).

2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін. Стіни Галя вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками (Панас Мирний, I, 1949, 359); — По конях і на Семипілки! Весільних рушників не знімати, молода іде з нами (Олександр Довженко, I, 1958, 158); * Образно. На хмарних рушниках зоря квітки виводить... (Володимир Сосюра, І, 1957, 56); * У порівняннях. В Румунії зустріли нас, Як рідних, бідаки. У них вузенькі ниви, Неначе рушники (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 201). ♦ Брати рушники див. брати; Вернутися з рушниками, заст. — засватати. Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим.. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Тарас Шевченко, I, 1963, 315); Готувати рушники, заст. — те саме, що Рушники дбати (див. дбати). — Он до тебе восени прийдуть старости. Готуй рушники (Нечуй-Левицький, II, 1956, 239); Побрити рушники див. побрати; Подавати (подати) рушники див. подавати 1; Посилати (слати, послати) за рушниками, заст. — те саме, що Засилати (заслати) старостів (див. засилати). Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Тарас Шевченко, II, 1963, 270); Присилати (прислати) [людей] за рушниками (див. присилати); Рушники дбати див. дбати; Ставати (стати) на рушнику (на рушники), заст. — брати шлюб, одружуватися. [Химка:] Усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Панас Мирний, V, 1955, 240); Не зглянулись, як ще місяць злетів, коли ми з Марією на рушники стали (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 38).

Значення рушника в культурі України

Про Україну : Творчість : Народні ремесла : Український рушник читати з: білим тлом | без білого тла Український рушник Український рушник

Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Рушники — це символ України, відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символіка червоного кольору. З літописів відомо, що під час весняних заклинальних обрядів дерева обвішувались «убрусами». Вишиті на них орнаментальні символи відповідали заклинальній символіці родючості. Рушник у давнину відігравав важливу роль, на ньому вишивалися священні язичницькі зображення. Це були «язичницькі іконостаси», сповнені глибокої архаїки. Впродовж віків рушникам надавалося важливе образно-символічне значення. Рушник — у свідомості українського народу наділявся широким спектром знакових властивостей і саме тому він являє собою значне непересічне явище духовної культури, будучи етнічним культурним символом України. Рушники є неодмінними атрибутами народного побуту, весільної обрядовості, вони застосовуються як традиційна окраса житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Мабуть у всьому декоративному мистецтві немає іншої такої речі, яка концентрувала б у собі стільки різноманітних символічних значень. У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. Орнаменти вишивки рушників — це народна пам'ять про життєдайні сили землі та сонця. Не випадково Леся Українка, вперше відвідавши в Каневі могилу Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, поклала йому на могилу власноруч вишитий рушник. Рушник супроводжував селянина протягом усього життя — і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Хліб завжди мав глибоку образну символіку. Коли в Євангелії від Івана читаємо: «Я — хліб життя. Хто приходить до мене — не голодуватиме; хто в мене вірує — не матиме спраги ніколи» (Євангелія від Івана, 6:34), то маємо складне символічне значення й самої речі і слова, що її означає. Очевидно, символіка хліба як Бога потребувала шанобливого ставлення до нього й вимагала, щоб він ніколи не лежав на «голому», не покритому рушником столі. Саме тому рушником вкривають паски, несучи їх святити до церкви на Великдень. Рушник виконував і важливу образно-символічну, літургійну роль у християнській обрядовості.

Пісні про рушник

Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

А в коморі сволок, На ньому рушників сорок, Бежіте, внесіте Та буярів прикрасіте.

Ой ластівонька купалася, Край бережка сушилася, Край бережка сушилася. Дівка Маруся журилася, Ой ще рушничків не надбала, А вже Івана сподобала. Ой ще рушничків не зробила, А вже Івана полюбила.

Та спасибі тобі, моя ненько, Що будила мене раненько, А я слухала, вставала Та рушнички напряла, По тихому Дунаю білила, На сухому бережечку сушила, Своїх старостів дарила.

Дожинай, доню, та йди додому, Де є у,тебе аж троє гостей, Аж троє гостей, всі три старости. Ой одні стали аж за садами, А другі стали під воротами, А треті стали під сіньми кіньми. Що за садами — тим відказали, За воротами — тим слово дали, Під сіньми — рушнички дали.

Старостам по рушничку, молодому хусточку. А вже ж тоді от того не ввиляти, Щоб старостам рушнички не подавати. Ой перві прийшли, вона тим одказала, А других почастувала, А треті прийшли — тим рушнички дала. А мій батенько, та як голубонько, Все мною молодою Та рушники крає, Старостам дає — Мене заручає.

Ой ти, мати, пораднице в хаті, Порадь мені, що людям казати? А чи мені рушники давати, А чи мені іншого чекати?

Ілюстрації