Ради
РАДИ, прийм., з род. в. Те саме, що заради. - Як маєш ти кого карати, Карай мене, - карай! я мати, Я все стерплю ради дітей! (Котл., І, 1952, 245); - Воскресну я! - той пан вам скаже, - Воскресну нині! Ради їх, Людей закованих моїх, убогих, нищих... (Шевч., II, 1953, 289); Не раз, ради заздрості, вона крала, чого у неї не було, а на других бачила (Мирний, IV, 1955, 32); Ідучи на КП, Шура пообіцяла, що за якусь годину все там влаштує.., а потім прийде до мінометників полуднувати. Ради такого випадку Хома навіз на вогневу бюргерських качок, запевняючи, що всі вони дикі (Гончар, III, 1959, 399).
Чого ради - навіщо. - Чого це ради я віддаватиму вам мед? (Ів., Про бджілку.., 1959, 22). Христа́ ра́ди; ра́ди [само́го] Христа́.
https://www.google.com/url?sa=i&url=https%3A%2F%2Fsynonimy.info%2F%25D1%2580%2F%25D1%2580%25D0%25B0%25D0%25B4%25D0%25B8&psig=AOvVaw2CAqO6dXzqDmnfX_lHeoCe&ust=1732302393937000&source=images&cd=vfe&opi=89978449&ved=0CBQQjRxqFwoTCPjmq7yP7okDFQAAAAAdAAAAABAE Ради в інших словниках: ра́да в ра́ду. Спільно обговоривши які-небудь питання, обмірковувати що-небудь з кимсь. Христа́ ра́ди; ра́ди [само́го] Христа́.
Дуже прошу (при наполегливому проханні здійснити, зробити і т.ін. що-небудь).
дава́ти / да́ти ра́ду. кому, з ким і без додатка. Розправлятися з ким-небудь. кому, чому. З успіхом поратися, порядкувати біля кого-, чого-небудь; справлятися з кимсь-чимсь. Розпоряджатися ким-, чим-небудь. нема́ (нема́є, не було́) ра́ди на що і без додатка. Відсутня будь-яка можливість виправити становище. дава́ти / да́ти собі́ ра́ду (ра́ди) з чим і без додатка. Самостійно, без чиєїсь допомоги справлятися з чим-небудь. за краси́ві (прекра́сні) о́чі. Заради симпатії, особистої приязні до когось; задарма, ні за що. Блажен муж, що не йде на раду нечестивих. Вислів походить з біблійної Книги Псалмів, де сказано: «Блаженний муж, що не ходить на раду нечестивих, і не ступає слідом за грішниками, і в зібранні злоріків не сидить» (1, 1). У літературній мові вживається як у прямому, так і в переносному, іронічному, значенні. Своєрідність використання вислову знаходимо в поезії Т. Шевченка і І. Франка.
