Пустинник
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 16:46, 6 жовтня 2019; Amkovalenko.if19 (обговорення • внесок)
Пустинник, -ка, м. = Пустельник. Гн. II. 95.
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПУСТИ́ННИК ,чол.рід. Пустельник. — Бачив я раз, як Кирило Тур, молячись серед ночі богу, обливавсь гарячими сльозами, і нехай би пустинник зніс таку молитву до бога, як сей гульвіса! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 93); Полилася протягла дивовижна мелодія, сповнена тоскною одноманітністю пустинь і містичним екстазом пустинників (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 70).
