Правець

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 01:57, 9 грудня 2013; Pavlova GI (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Словник Грінченка

Праве́ць, -вця́, м. Направленіе. Оцьому огудинню правець он куди, а його вітер повернув ба’ куди. Волч. у. Найде собі правець вода і сама. Волч. у.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПРАВЕЦЬ, вця, чол.

1. Гостре інфекційне захворювання, що характеризується корчами; спричинюється мікробом, який проникає в організм через рани, подряпини і т. ін. Дружина його на тому тижні якось необережно порізалась ножем. Піти б до лікарні, а вона рукою махнула — пройде! Не пройшло — підкинувся правець (Радянська Україна, 27.IX 1962, 3). ♦ Правець ударив кого — хтось помер. — Чудесний прейскурант смертей! Почив на лаврах дід Василь Худяк. Гукає в небо Шабанов. Проповідника правець ударив (Олександр Довженко, I, 1958, 125); Правцем (у правець) поставити кого: а) померти. Був би він рядовим — давно б лежав на операційному столі. А велике начальство само командує. Козириться, поки його правцем поставить (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 405); б) остовпіти від несподіванки. Христю мов хто у правець поставив від такого питання, вона аж скорчилася (Панас Мирний, III, 1954, 369); Щоб тебе (його, вас і т. ін.) правцем виправило! — уживається як проклін, лайка. Щоб вас правцем виправило! Отак перекрутили факти (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 98).

2. перен. Стан нерухомості, викликаний сильним душевним потрясінням. Тільки погрозливий рух Кампир-Равашу, грім і блискавки зрештою пробудили цих людей від жахного правця (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 181).

the Free Online Dictionary

cat·a·lep·sy (ktl-ps) n. pl. cat·a·lep·sies A condition characterized by lack of response to external stimuli and by muscular rigidity, so that the limbs remain in whatever position they are placed. It is known to occur in a variety of physical and psychological disorders, such as epilepsy and schizophrenia, and can be induced by hypnosis. [Middle English catalempsi, from Late Latin catalmpsia, from Greek katalpsis, from katalambanein, to seize upon : kata-, intensive pref.; see cata- + lambanein, lp-, to seize.] cata·leptic (ktl-ptk) adj. cata·lepti·cal·ly adv. The American Heritage® Dictionary of the English Language, Fourth Edition copyright ©2000 by Houghton Mifflin Company. Updated in 2009. Published by Houghton Mifflin Company. All rights reserved.


catalepsy [ˈkætəˌlɛpsɪ] n (Psychiatry) a state of prolonged rigid posture, occurring for example in schizophrenia or in hypnotic trances [from Medieval Latin catalēpsia, variant of Late Latin catalēpsis, from Greek katalēpsis, literally: a seizing, from katalambanein to hold down, from kata- down + lambanein to grasp] cataleptic adj Collins English Dictionary – Complete and Unabridged © HarperCollins Publishers 1991, 1994, 1998, 2000, 2003


cat•a•lep•sy (ˈkæt lˌɛp si) also cat`a•lep′sis,

n. a seizure or abnormal condition characterized by postural rigidity and mental stupor, associated with certain brain disorders. [1350–1400; Middle English cathalempsia < Medieval Latin catalēpsia, variant of Late Latin catalēpsis < Greek katálēpsis seizure < katalēb-, variant s. of katalambánein to seize] cat`a•lep′tic, adj., n. Random House Kernerman Webster's College Dictionary, © 2010 K Dictionaries Ltd. Copyright 2005, 1997, 1991 by Random House, Inc. All rights reserved.