Блиснути

Блиснути, -ну, -неш, гл. 1) Блеснуть, сверкнуть. Блиснем шаблями, як сонце з хмарі. Чуб. ІІI. 277. Блисне булавою — море закипить. Шевч. Танцюючи, блиснула оком на Антося, — ще й так любенько. Св. Л. 205. Лиш блиснув та й уже го нема. На мигъ показался и ужъ нѣтъ его. Фр. Пр. 60. 2) Упасть. І дівка блиснула в подушки зовсім, мовляють, як мерцвя. Греб. 343. Як упала, то так і блиснула на цілу хату. Ном.

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. тільки 3 ос. Однокр. до блискати і блищати. — Де лісок? .. — Он як блисне блискавка, так від дороги на праву руку (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 412); Софія ще раз дивиться в дзеркало, очиці блиснули вогнем утіхи (Леся Українка, III, 1952, 499); В Мелашки блиснула в голові чудна думка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 334); Уляна блиснула на Орисю: — Іди до хати. Без тебе обійдеться (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 455); * Образно. Іскра надії блиснула в серці бідної жінки (Іван Франко, V, 1951, 19).

2. чим, перен. Попишатися, похвалитися, похвастатися. Попов любив вишукувати хитромудрі словечка й факти, щоб блиснути ними (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 77).