Поберегти

Поберегти, -ся. См. Поберігати, -ся.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПОБЕРЕГТИ, ежу, ежеш; мин. ч. поберіг, регла, ло; док., перех.

1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. [Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (Іван Микитенко, I, 1957, 293).

2. Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь. Марію я просто жалів, як молоде, наївне дівча. Волів поберегти її від Івана (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 50).
// Поберегти себе — те саме, що поберегтися 1. [Бичок:] Гріх тобі так за одною дитиною піклуватися.., а про других забувати, а у тебе ще їх трійко, треба поберегти себе задля того дріб'язку (Марко Кропивницький, I, 1958, 467). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 610.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

• поберегти — дієслово доконаного виду | Орфографічний словник української мови
• поберегти — ежу/, еже/ш; мин. ч. побері/г, регла/, регло/; док., перех.

Ілюстрації