Дідич

Дідич, -ча, м. Помѣщикъ, владѣтель. Коли хочеш дідичем на Вкраїні сидіти, то перше всього вези сюди огненну бронь да сип замочок кругом будинків. Хата. 136. Оттам стояв дворець красний, а в ньому роскоші, там жив дідич дуже добрий все роздає гроші. ЗОЮР. II. 85.

ДІ́ДИЧ, а, чол., іст. Те саме, що поміщик; великий землевласник. Моя мати була кріпачка Сорочинського дідича Черниша (Володимир Самійленко, II, 1958, 409); Дідич у нас був багатющий (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 6).

Сучасні словники

Великий тлумачний словник Української мови
Те саме, що поміщик; великий землевласник.

Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка
— поміщик [1;46-2;47]

— поміщик, великий землевласник [46-1;51]

— поміщик-дворянин, спадковий власник маєтку [44-2]

— землевласник [55]

Ілюстрації