Опецьок
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 16:03, 8 листопада 2017; Aosolonenko.fitu17 (обговорення • внесок)
Опе́цьок, -цька, м. = Оклецьок 2.
Словник Грінченка
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ОПЕ́ЦЬОК, цька, чол., розм. 1. Товста, незграбна дитина. — Справді, опецьок... нігде правди діти, поганенька дитина... (Леся Українка, III, 1952, 747); // Зовсім мала дитина; дитя. — Було хазяйка посадить мені на руки опецькувату дитину, а я ще й сама опецьок, сливинь дитина! — трохи не підвередилась тими дітьми (Нечуй-Левицький, II, 1956, 175); Молода мати з рожевим.. опецьком підійшла до веселого гурту (Юрій Яновський, IV, 1959, 77). 2. Невисока на зріст товста, незграбна людина. — Яма готова, — повідомив Безрука коротконогий опецьок (Григорій Епік, Тв., 1958, 445). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 708.
Ілюстрації
|
|
