Котитися

Коти́тися, -чу́ся, -тишся, гл. 1) Катиться. І по сей бік гора, і по той бік гора, а між тими крутими горами котилась зоря. Мет. Піт з його котиться. 2) Раждать (о кошкѣ, овцѣ и зайцѣ). Кішка, то вже звір і навіть не несеться, а котиться. Левиц. Пов. 3) Клубиться (о дымѣ, туманѣ). Туман яром котиться, дівці гулять хочеться. Нп.

Сучасні словники

КОТИТИСЯ 1, кочуся, котишся, недок.

1. чим і без додатка. Обертаючись, пересуватися в певному напрямі. Давай [Оксана] матері брехати, буцімто Домахи не застала та, йдучи назад, побачила відьму, що клубом котилася (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 439); Котилася тарілочка по крутій горі (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 197); То не бочка котиться.., це отець Кабанович не то качається, не то йде... (Лесь Мартович, Тв., 1954, 38); І котилося каміння аж туди.. в безодню... (Павло Тичина, II, 1957, 18); // Їхати, переміщатися (про віз, автомобіль і т. ін.). Віз котився поволі, коні ледве лізли (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 78); Автобус знову котився.. такою ж рівною, зеленою і веселою трасою (Яків Баш, Надія, 1960, 36); // перен., розм. Іти, пересуватися (про юрбу). Жахлива татарська орда котилася на захід (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 487). ♦ Котяться голови — гинуть люди в бою. І чудно й нудно, як поміркую, Що часто котяться голови буї За теє диво! (Тарас Шевченко, II, 1953, 32); Хоч котися: а) пусто. Зайдеш Часом до хатини — Хоч котись, не знайдеш Ані стебелини (Павло Грабовський, I, 1959, 374); б) рівний, гладенький. Тепер дорога гарна, хоч котися (Панас Мирний, IV, 1955, 342).

2. Рухатися силою течії, вітру тощо. З високої вежі вівчарику видко, Як котяться хвилі лиманові швидко (Леся Українка, I, 1951, 20); Над містом котились валунами сірі, як каміння, хмари (Олесь Гончар, IV, 1960, 54); Дим котився по сонних господах, затуманював голе гілля (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 319); // перен., розм. Поширюватися в просторі (про звуки, запахи тощо). Стук сокири по сухому дереву далеко котився у рожевому морозному повітрі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 70); Десь пісня котиться дзвінка, Цвіте веселкою тугою (Володимир Сосюра, I, 1957, 433); // перен., розм. Поширюватися, ставати відомим (про чутки, вістки тощо). Котилася чутка світом, і невідомо було, хто пустив її перший (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 65).

3. розм. Рухатися по небосхилу (про небесні світила). Сонце котилося все вище та вище по небі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 129); Місяць в небі, як підкова, безумно котиться у світ (Андрій Малишко, Любов, 1946, 85); // Падати по кривій (про метеорити). Глянула на небо, аж над Кишиневом котиться з неба зоря (Нечуй-Левицький, III, 1956, 270); З небес зірки котилися поволі І гасли в хвилях чорної Двіни (Михайло Стельмах, Шляхи.., 1948, 13).

4. Спадати краплями додолу (про сльози, піт і т. ін.). Буйні краплі поту котилися.. по його чолу й падали на землю, як горох (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305); Рясні сльози градом котяться по дівочих щоках (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 9). ♦ Слина (слинка) котиться — дуже хочеться їсти, пити. Котилась слинка, глядячи на шматочки жовтогарячого балика (Панас Мирний, III, 1954, 268); — Спасибі, дядино, я не голодний, — а в самого слина так і котиться (Іван Багмут, Опов., 1959, 7).

КОТИТИСЯ 2, котиться, недок. Народжувати малят (про котів, овець та деяких інших тварин). Весь час, всі думки [Івана] займала турбота.., щоб вівці щасливо котились (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 332).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 310.