Бувальщина

Бувальщина, -ни, ж. Былое, быль. Бо се не казка, а билиця, або бувальщина сказать. Шевч. Моє діло бувальщину згадувати. Г. Барв. 19.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Історія
4 Медіа
5 Див. також
6 Джерела та література

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках БУВА́ЛЬЩИНА, и, ж.

1. Те, що було раніше. Тіло в його горіло; в думках сон мішався з бувальщиною (Мирний, II, 1954, 203); Прадід Данило розповідав рибалкам різну бувальщину (Ю. Янов., Вершники, 1939, 22).

2. Щось дійсне, реальне; те, що справді було. Се не казка, а билиця. Або бувальщина, сказать (Шевч., II, 1953, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 245.

бува́льщина — у народній творчості — оповідь про те, що було раніше; щось дійсне, реальне, що справді було. Се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 57.

Ілюстрації

Історія

«Народні оповідання — образні оповіді та розповіді про різноманітні події та випадки із життя, що ведуться здебільшого від імені першої особи, учасника або очевидця цих подій…

Причин всюдисущності й популярності народних оповідань багато. Найважливіша з них — універсальність. Народний оповідач спирається на реальні факти й події, розкриваючи приховану енергію історичних, психологічних та інших узагальнень, пробуджуючи в них естетичне життя. Спогади тим і різняться від інших видів та жанрів народної прози, що в них головне не тільки те, що оповідач бачив і пережив, а й намагання розібратися у фактах та подіях разом зі слухачами. Згадуючи яскраві епізоди минулого, оповідач не приховує своєї участі в них, а прямо говорить, таке сталося саме з ним, він усе це бачив на власні очі, тому й знає краще за інших…

Усні оповідання спрямовані на пізнання дійсних подій та фактів. Це спогади із особистого життя, що іноді настільки глибоко сягають суті явища, характеризують конкретних людей з такою проникливістю, на яку не завжди здатен художній вимисел» (Степан Мишанич)

«Основне, що відрізняє оповіданнявід суміжних різновидів народної прози —переказів та легенд, — це те, що події не виходять хронологічно за межі того, що міг бачити чи учасником чого міг бути оповідач, а нерідко й слухачі. Оповіданням не властиве залучення міфічних персонажів і фантастики загалом. А якщо й зустрічаються їх елементи, особливо в оповіданнях дожовтневої доби, то вони мають лише епізодичний характер»