Наїзджати

Наїзджа́ти, -джа́ю, -єш, гл. = Наїздити.

Сучасні словники

НАЇЖДЖАТИ, аю, аєш і НАЇЗДИТИ, їжджу, їздиш, недок., НАЇХАТИ, їду, їдеш, док.

1. Приїжджати в якій-небудь кількості. До нашого пана Гості наїжджали (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 118); Наїжджають [стражники] на ярмарок в числі перших (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 33); А пани наїздять та наїздять.. та все радяться, як тих гайдамаків запопасти (Марко Вовчок, VI, 1956, 333); Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); Наїхали гості з воєводських земель, сусіди, далекі й близькі (Іван Ле, Наливайко, 1957, 133).

2. розм. Приїжджати іноді, на якийсь час; бувати наїздом. Почали вони наїжджать у гості й частенько (Марко Вовчок, I, 1955, 44); — Який же панич тепер наїжджає до Ваті? — випитував Леонід Семенович (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 175); Він знов робити в МТС почав.. В Черкаси їздив, в Київ наїжджав (Леонід Первомайський, II, 1958, 194); До нас наїздив і довгенько проживав М. Л. Кропивницький (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 30); // Приїжджати несподівано, раптово. Під час сівби молодий пан часто наїздив у степ (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 74); Цього ж ранку, як неждано наїхав був князь, так несподівано й виїхав (Андрій Головко, II, 1957, 240); Вранці наїхав із Гадяча суд (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 197).

3. Їдучи, наштовхуватися, натикатися, натрапляти на кого-, що-небудь. — Який жаль, — тихо, з почуттям говорить Яків і торкає коня, наїжджаючи на тінь стрункої гордовитої дівчини (Михайло Стельмах, I, 1962, 326); [Матушка гуменя:] То чутно кінь тупа. Ще сюди як поверне, то чого доброго наїде (Панас Мирний, V, 1955, 111); — Він [паровик] свистить, щоб на путі не стояли, щоб ні на кого не наїхати (Остап Вишня, I, 1956, 324).

Джерело:https://sum.in.ua/s/najizhdzhaty

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 95.