Чалапкати
Чалапкати, -каю, -єш и чалапкоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. = Чалапати.Желех. Коні чалапкают. Вх. Зн. 79.
Зміст
Сучасні словники
1. Видавати шум, глухі звуки з хлюпанням, ступаючи по болоті, багнистих місцях, воді, талому спігу і т. ін. Шур-шур... шур-шур... — мірно чалапали ноги. Щось наче велике жувало попід водою, жувало й ковтало згуки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 186); Ось тут за брамою почулися йому численні кроки вояків, що, бачилось, голосно чалапкали в теплій іще крові, розлитій річками по бруку (Іван Франко, VI, 1951, 347); Видра чалапкає по воді так грубо, голосно (Іван Франко, III, 1950, 333). // Плюскати, хлюпати, рухаючись у воді. Чалапають плиці [лопаті] коліс, важко дихає машина, гомонить на палубі юрба хлоп'яків (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 86).
2. Брести болотом, через твань, талий сніг, по воді і т. ін. Чалапкаючи в глибокім, м'якім снігу, він утомився, був увесь мокрий від поту (Іван Франко, VII, 1951, 406). Тепер, чалапаючи по болотах з Козаком Мамаєм, радів [Іваненко] і пташкам, і квітам, і свіжому вітрові (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 491)
3. Повільно ступати, човгаючи ногами по землі. Він чалапав по хаті, позіхав, нудився або сідав на канапку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 330); «Щось з Олею», — вирішив він, чалапкаючи по сходах слідом за Дорошенком (Павло Загребельний, Спека, 1961, 98); Взяв ведмідь відро із хати Та й чалапає в струмок (Михайло Стельмах, Колосок.., 1959, 49). // Долати велику відстань, рухаючись із зусиллям або повільно. По двох роках сільської школи опинився [я] в місті. Малими ноженятами кожного дня чалапав з села п'ять кілометрів (і п'ять назад), щоб «учитися» (Мирослав Ірчан, I, 1958, 313); Коняка невтомно чалапала по всій Євпаторії, інколи викочувала воза навіть далеченько за її околиці (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 22).
Синоніми: брьохати, тьопати, хляпати, хлюпати, телепати (по землі), човгати...
