Аминь
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
АМІ́НЬ
1. стверджувальна част. Уживається як заключне слово в молитвах, проповідях; вірно, істинно. — Настане пилипівочка, то не гуляйте, молітеся, та й в скриню добре дбайте, — амінь! — так закінчив свою проповідь Моссаковський (Нечуй-Левицький, III, 1956, 87).
2. у знач. ім., невідм., сер. (звичайно як присудок). Кінець, усе скінчено. Ти ж під тином, Сумуючи, у бур'яні Умерла з голоду. Амінь (Тарас Шевченко, II, 1953, 323); — Раз ти йому [господареві] шкоду зробиш, то й нашій приязні амінь (Іван Франко, IV, 1950, 86); — Гляди, Маковею, вдруге розгубишся: тоді амінь тобі! (Олесь Гончар, II, 1959, 59).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 39.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Ами́нь и амі́нь, нар. 1) Аминь. Чуб. III. 26. 2) Употребляется какъ существительное м. р. въ значеніи: конецъ, смерть. Фр. Пр. 4. Амінь тобі буде. Ном. № 3650. Мовчи, а то тут тобі й амінь! Шевч. 300.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
АМІНЬ перейняте з євр. благословення багатозначне літургійне слово, яким завершуються кожне богослужіння, християнські молитви, св. тексти (Євангелія, апостольські та ін. писання), проповіді, послання тощо, як вияв повної згоди: Дійсно, так, справді, істинно, нехай це станеться, я в цьому причасний.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
Амінь, [аминь, амін ВеЛ]; - бр. амін, п.ч. слц. нл. amen, вл. amen, hamjen, болг. амин, м. амин, схв. амен, амин, слн, amen, стсл. - через старослов'янську мову запозичено з грецької.
Ілюстрації
|
|
|
