Легіт

ЛЕ́ГІТ, готу, чол. Легкий приємний вітерець. Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух легенькі білі хмаринки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 111); * Образно. Що третій Вітер молодий — Ласкавий Легіт-Теплокрил (Павло Тичина, I, 1957, 50); * У порівняннях. Але ось щось затремтіло, В небі щось зашелестіло, Ніби легіт, мов вітрець, Наче в скрипку гарний грець Потихеньку грає, грає (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 162); До неї леготом полину (Володимир Сосюра, Вибр., 1941, 219); // перен. Шум, гомін і т. ін., що нагадують віяння легкого вітерця. На берегах невгавав пташиний легіт (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 143); Розірвались на камінні золоті хмарки, І пливуть.. в леготі ріки (Юрій Гойда, Сонце.., 1951, 9). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 461.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації