Турляти

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Турля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Толкать; гонять. См. Туряти. Баба її турляє: хоч би ти причепурилась. Рудч. Ск. II. 48. Турляв один одного, аж сторч летіли. Сама ганяє, жениха турляє, купує, крає. МВ. (О. 1862. III. 50).

Сучасні словники

http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh/%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BB%D1%8F%D1%82%D0%B8

1. Сильно штовхати, кидати. Два городовики по боках парадного турляють у сніг дуже цікавих (Вас., I, 1959, 313); Мов кішка, видирається [Орися] на прикладок і турляє звідти отетерілого Дениса (Тют., Вир, 1964, 273); Розлютовані, вони [стрільці] намагались поставити драбини, щоб лізти вгору, але галичани турляли драбини дрючками (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 310).

2. Ганяти, переміщати. — Куди вже його нечиста мати не турляла, чого з ним не траплялось! Був він і шинкарем, і наймитом, і пасічником (Стор., І, 1957, 152); Вона, як сказилася, почала турляти мене на роботу в поле (Кучер, Прощай.., 1957, 411).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 328.

Ілюстрації

Turliaty27032023.jpeg Turliaty227032023.jpeg

Джерела та література

Зовнішні посилання