Сікатися

Сікатися, -каюся, -єшся, одн. в. сікнутися, -кнуся, -нешся, гл. Бросаться, рваться на кого, соваться куда, привязываться, приставать. Не сікайся ніхто в війну, ніхто ніяк не помагайте. Котл. Ен. VI, 14. Сікався, сікався, щоб просунутись. Кв. І. 247. Вона як буде сікаться до тебе, то ти возьми груші розсип. Рудч. Ск. II. 29.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

1. Нападати, кидатися на кого-небудь, маючи намір ударити, побити і т. ін. Червона, роз'юшена жінота верещала над нами, сікалась до нас з дрючками (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 258); В залі все більше зростав крик, вже нічого не можна було розібрати. Шляхтичі вже сікались один на одного, вже брязкали шаблями (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 390); Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився і навіть сікався до Уляни з кулаками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 88); // Рватися до кого-небудь, намагаючись укусити (про собак). Собаки обпали робітників, сікалися до ніг та піднімали страшенний галас на ціле село (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 205); Вихопився з двору невп'ятий [неприв'язаний] собака,.. сікався (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 23).

2. Починати сварку. [Чопорій:] Я диктую..! [Тетяна:] Іди додому! Нічого вже нам тут сікатись! Налихотворив [нашкодив] добре, що тепер і не знаєш, як обернутись1 (Марко Кропивницький, V, 1959, 153); Піймавши підозрілу посмішку на обличчі котрогось із хлопців, він уже сікається: — Ти не либся [посміхайся],.. слухай, коли старші говорять... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 147); // Безцеремонно втручатися (в розмову, сварку і т. ін.); встрявати. [Віталій (до Хоми):] А скілько в цім році прийняв від людей грошей? [Настя:] Хіба він зна.. [Хома:] Ой Насте, ой Насте! Кажу тобі: мовчи, не сікайся! (Карпенко-Карий, II, 1960, 172); [Христя:] А ти б, Мелашко, не сікалася з розмовою, коли не твоя річ попереду... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 13); // Настирливо, вимогливо або погрозливо звертатися до кого-небудь; приставати, чіплятися. — Де це ти, Саню, була? — спитала в неї Навроцька. — В Мурашкової, — обізвалася Саня. — 3 ким же ти там бачилась? — сікалась до неї Навроцька (Нечуй-Левицький, V, 1966, 231); — Длячого ви існуєте чи то, пак, живете? — Це така вже в нього звичка сікатися з цим запитанням до кожного (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 118); — Я — підкуркульник? — вигукував сміливо Левко Триту з, сікаючись до Мельника. — Куркуль, — сказав рішуче Степан (Григорій Епік, Тв., 1958, 287).

3. перев. з інфін., з чим. Намагатися щось зробити; збиратися, намірятися. Минув день і не один, як згадала стара: — Десь-то наші тепер обертаються? — Дочки зітхнули, та й тільки. Ніхто з них в Кам'янці не був, то й не сікались вгадувати, де б саме вони були (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 144); — А за що ж він мене в'язати сікається? (Панас Мирний, I, 1949, 293); [Кіндрат Антонович:] Чого не тямиш, про те не сікайся міркувати (Марко Кропивницький, II, 1958, 299); // З'являтися до кого-небудь з якимись неприйнятними пропозиціями, всупереч чиємусь бажанню нав'язувати що-небудь; потикатися. Сікалися і міщани, і купці; залицялися і поповичі,.. так і попадею не хотіла [Галочка] бути (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 314); Ніхто з сусід більше не зважувався зазирати в Микитині горшки, ніхто не сікався з порадами, ніхто не каламутив спокою (Любов Яновська, I, 1959, 309).

Ілюстрації