Умовляти

Умовляти, -ляю, -єш, сов. в. умовити, -влю, -виш, гл. Уговаривать, уговорить. Батько їх умовляв, мати їх умовляє ні! Рудч. Ск. ІІ. 78. Стара почала вмовляти: зостанься та зостанься. МВ. І. 29.

Сучасні словники

УМОВЛЯТИ (ВМОВЛЯТИ), яю, яєш, недок., УМОВИТИ (ВМОВИТИ), влю, виш; мн. умовлять; док., перех.

1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. Всі вмовляють [Олесю] та просять: — Не йди за кріпака, не йди! (Марко Вовчок, I, 1955, 23). 2. перев. недок. Заспокоювати, утішати словами. Обійма [Тишко] її та все вмовляє: — Не журіться, мамо, не плачте, Сєменко вернеться (Марко Вовчок, I, 1955, 34).

Ілюстрації