Гнузда
Гнузда, -ди, ж. Чаще употребляется ум.: гнуздечка. Чуб. II. 319. Взяла коня за гнуздечку. Мет. 74. Части: вудила — удила, одинъ конецъ которыхъ имѣетъ баранчик, которымъ и зацѣпляется за кільце; ремень поверхъ морды внизу — нахрапник, вверху налобник, застегивающійся подъ шеей — підбородник. (Е. Чикаленко).
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови
ГНУЗДЕ́ЧКА, и, жін. Те саме, що вуздечка. Як приїхав під віконце, Вийшла дівка, от як сонце. Взяла коня під гнуздечку, А козака за рученьку (Українські народні ліричні пісні, 1958, 238); Прислужники вдвох ведуть коня за гнуздечку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 463).
Словник української мови
ВУЗДЕ́ЧКА, и, жін. Частина збруї — ремені з вудилами та поводами, які надівають на голову коневі, щоб правити ним. Аби вуздечка, а кінь буде (Номис, 1864, № 5424); Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку (Юрій Яновський, I, 1958, 613). ♦ Знайдеться вуздечка на кого — можна буде приборкати, привчити когось до чого-небудь. [Черепань:] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 254); Вдягати (вдягнути) вуздечку на кого — приборкувати, позбавляти когось волелюбних настроїв. На їхню свободу вдягають вуздечку, А вже від свободи в тюрму недалечко (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 56).
Ілюстрації
 |
|
|
|
