Старина
Старина, -ни, ж. = Старовина.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970-1980)
1. Те, що вже віджило, застаріло. [Одарка:] Скільки вас не просю [прошу], скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. [Зачепиха:] І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень (Марко Кропивницький, I, 1958, 102); Грають [в аматорських гуртках] «по-старому» усяку старовину (Василь Еллан, II, 1958, 171).
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970-1980)
1. Те, що було колись, дуже давно. Співай же їм, мій голубе, Про Січ, про могили, Коли яку насипали, Кого положили. Про старину, про те диво, Що було, минуло... (Тарас Шевченко, I, 1963, 64); Віяло від неї [бібліотечної зали] якимсь таємничим духом старини (Іван Франко, VIII, 1952, 139); Дід згадав русько-японську війну, Хрести діставав, ворушив старину... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 225).
У (в) старину — колись, дуже давно. Не так тепер і в пеклі стало, Як в старину колись бувало (Іван Котляревський, I, 1952, 126); В старину добра та ладу не було, а були тільки бучі, колотнеча та сваволя (Панас Мирний, I, 1949, 183).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
ДІДІВЩИНА, и, ж. 1. Спадщина від діда (у 1, 4 знач.). - Воно наше було за дідів, за прадідів! - Еге! За дідів було так, а за внуків буде інак! От іще нас перше попотягають по судах добре за ту дідівщину! (Л. Укр., III, 1952, 477).
2. Давні, дідівські часи. Свідок слави, дідівщини З вітром розмовляє (Шевч., І, 1951, 60)
Джерела та література
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970-1980)
