Збліднути

ЗБЛІДНУТИ, ну, неш; мин. ч. зблід, ла, ло, мн. зблідли; док.

1. Втратити природний колір обличчя, стати блідішим. Погонич вибирав з сіна гарбузці й викидав на шлях. В Балабухи душа неначе вмерла. Він зблід, потім почервонів, потім знов зблід (Нечуй-Левицький, III, 1956, 28); Побачивши страшного ворога тут же перед собою, вони [бояри] зблідли й затремтіли (Іван Франко, VI, 1951, 15); Раптом почулося гарчання собак, тупіт коней.. Ганна зблідла, нервово підвелася з місця (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 349); Боженко глянув на Савку так грізно, що той зразу ж зблід (Олександр Довженко, I, 1958, 170); // Змарніти. Я не стара. Зблідла з журби (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 268); Щось останнім часом зблід Олекса на лиці і ночами дихає хрипло, неспокійно (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 253).Збліднути як полотно (крейда, смерть, стіна і т. ін.) — зробитися дуже блідим. Вона зблідла як полотно, й золоті брови її тепер здавалися темно-бронзовими (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 271); — Кажу Марусі: «Чи ти знаєш, що твій чоловік усе до шинку ходить?» Вона зблідла як крейда, мовчить (Марко Вовчок, I, 1955, 239); Василина зблідла як смерть, стояла, згорнувши руки, і трусилась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 56).

2. перен. Стати світлішим або менш яскравим. Холодні роси сідають йому на постоли, небо зачервонілось і зблідли зорі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 331); Свічка зблідла (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 43); Промінь на заході зблід, востаннє затремтів і непомітно розтав (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 151); // Втратити виразність, барвистість. Мелашка здалась йому тепер вдвос кращою. Червоний мак на голові зблід перед її красою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 309); // Втратити свіжість, яскравість кольору. За шість років змінилася трохи й картина страшного суду. Вона вицвіла, рум'янець на щоках в архангелів зблід (Олесь Донченко, III, 1956, 31).