Навернути

Навернути, -ся. См. Навертати, -ся.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

НАВЕРТАТИ, аю, аєш, недок., НАВЕРНУТИ, верну, вернеш, док.

1. перех., розм. Повертати в якому-небудь напрямку, розташовувати, спрямовуючи в той чи інший бік. Сонце байдуже світило, знімалося вгору і навертало на нас з конем холодок з розлогої верби... (Іван Ле, Мої листи, 1945, 116); Заметушився з підручним Шрам, навернув жерлами до греблі гармати.. й двигонув першим набоєм (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 49); Бувало, засипе дід звечора повен ківш зерна, наверне млин на вітер і йде спати (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 14).

2. перех., перен., розм. Надавати чому-небудь іншого спрямування, іншого значення; міняти хід, перебіг чого-небудь. [Ромодан:] Згадувала [дочка] мене? [Варвара:] Ні. Я навертала розмову, а вона — ні пари з уст (Олександр Корнійчук, II, 1955, 302); Наливайко зрозумів ці сильні настрої серед повсталих, навертав на своє, але навертав дипломатично (Іван Ле, Наливайко, 1957, 194); [Писар:] Це діло [сватання] трудне. В душу не залізеш і туди її не навернеш, куди сама не схоче (Карпенко-Карий, I, 1960, 41).

3. перех., перен. Переконуючи, умовляючи, спрямовувати, залучати до чого-небудь. Багато порад, побажань і напучувань наслухалась тоді дівчина. Ще з початкової школи навертали її на заманливу стежку — в балет (Яків Баш, Надія, 1960, 139); [Рущак:] Ми хочемо, щоб ти в своїм селі на нашу справу молодь навертала, щоб понесла гаряче наше слово у молоді серця (Агата Турчинська, Милана, 1950, 28); Припускаючи, що Наливайко.. побував серед козаків, говорив з ними і міг навернути на свій бік реєстровців, полковник у своїй промові ставав ніби на бік козаків (Іван Ле, Наливайко, 1957, 417); Звичайно, вона, Софія, не шкодувала сил, щоб якось навернути своїх упертих тубільців до культури (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 140); // Спонукати, заохочувати до прийняття якої-небудь віри, до зміни віросповідання. [Люцій:] Я навертав його на нашу віру і мав от-от в громаду нашу ввести... (Леся Українка, II, 1951, 427); — По закінченні школи декількох повезли назад в Аляску навертати ескімосів на християнську віру (Мирослав Ірчан, II, 1958, 99); Вона навернула його до своєї віри (Нечуй-Левицький, II, 1956, 405); Папи хотіли, щоб німці насильно навернули слов'ян у християнство (Історія середніх віків, 1955, 110). ♦ На розум навертати — заставляти розумно, обдумано діяти. — Чому не видно ніде Євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 6).

4. перех., розм. Накидати, навалювати багато чого-небудь. А там уже й зима — замети навертає... (Панас Мирний, II, 1954, 110); Внизу на плисковатому зеленому березі було розкидане каміння, неначе хто зумисне навернув на зелену траву (Нечуй-Левицький, III, 1956, 127); — Візьмемо трактор і сніжок той увесь сюди перетягнемо. За два дні — гори навернемо... (Ярослав Гримайло, Незакінч. роман, 1962, 49); // безос. Замість сіней Пилип зробив .. примостку, обкидавши докола [навколо] гноєм. Тепер у той захист навернуло повно снігу! (Панас Мирний, III, 1954, 10); Було тепло, хоч снігу навернуло багато (Петро Колесник, Терен.., 1959, 117).

5. перех. Щільно притуляти або навалювати що-небудь важке. Її покійний чоловік, тікаючи від неї, вискакував на горище швидше кота й іноді заночовував там, навернувши на всяк випадок ляду (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 61); — Мовчіть, не говоріть про старе!.. І так наче хто камінь на душу навернув (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 190).

6. неперех., розм. Те саме, що навертатися 2. Коли б хоч з чоловіком словечко перемовити, так не вирве й годинки вільної: то те він робить, то те, то йде, то їде, як гість додому навертає (Марко Вовчок, I, 1955, 27); Як настали буденні дні, то Загнибіда хіба обідати та на ніч наверне додому, а то все на базарі, у крамниці (Панас Мирний, III, 1954, 100).

7. перех., діал. Відшкодовувати; надолужувати. Стара хоче те у хазяйстві навернути, що дочка витратила (Марко Вовчок, I, 1955, 17).

8. неперех., рідко. Те саме, що звертати 1. Вона [дебра] бігла просто, потім навертала вбік, уступаючись перед горбами й пригорбками, оббігала їх довкола та й знов приставала до дороги (Лесь Мартович, Тв., 1954, 244).

9. перех., рідко. Те саме, що завертати 4. Птруа... птруа!.. Горляний поклик все навертає крайніх [овець] в отару (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 321); — То — не дитячого розуму справа.., — якось заклопотано, але досить лагідно відказував батько, навертаючи коня від корита (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 8).

10. перех. і неперех., розм. Перекладати, звертати провину і т. ін. на іншого. На другого навертати не годиться: це не я, а він зробив (Словник Грінченка).

11. перех., розм. Швидко завдавати удару; бити. — Хай тільки порушник сплигне додолу, я його відразу наверну києм по голові, оглушу і примушу здатись (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 201).

12. перех., рідко. Викликати, збуджувати що-небудь. Ти [весна] журавлиним ключем навертаєш нестерпну тугу, Мрії про вольний простір, щастя далеке моє (Іван Франко, XIII, 1954, 304); Стелився синій тютюновий дим і навертав обох [друзів] на кращий настрій (Яків Качура, II, 1958, 343).

13. перех., діал. Посилати. — Коби лиш яку гідну та роботящу [невістку] бог навернув, — говорить [Максимиха] спроквола (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 191). ♦ Навернула лиха година кого — прибув, з'явився той, з ким зв'язане якесь нещастя, щось неприємне. Вона була козачкою вільного роду, і навернула лиха година цього Федора до їх у село (Панас Мирний, I, 1954, 300); Не можна (не можу, не міг і т. ін.) навернути до чого, на що — що-небудь противне комусь. — Вже 6 годин хочу води, — а проклятої води дрогобицької до писка не можу навернути (Василь Стефаник, III, 1954, 23); — А я від того часу не міг і лиця свого навернути на горівку (Іван Франко, IV, 1950, 391); Не навертати (не навернути) очі (носа): а) не з'являтися, не показуватися де-, куди-небудь. [Одарка]: Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула (Марко Кропивницький, I, 1958, 103); [Грива:] Сюди ніхто і носа не наверне! Одно — далеко від двора, та ще й в яру глибокім, а друге — пустка, то побояться, щоб часом, бува, не здибав тут їх Сава Чалий (Карпенко-Карий, II, 1960, 233); б) не братися за що-небудь, не приступати до якої-небудь роботи. — Зовсім відбилась від рук моя Сова. Певно, вже ви з неї виучите вчительку, бо все читає та й читає. А то раніше до книги й носа бувало не навертала (Юрій Збанацький, Малин.

"Словопедія"

НАВЕРНУТИ

і но́са (оче́й) не наверта́ти / не наверну́ти. 1. Не з’являтися десь, не приходити куди-небудь. (Грива:) Сюди ніхто і носа не наверне! Одно — далеко від двора,.. а друге — пустка (І. Карпенко-Карий); — Мотора встановили, а механік і носа не навернув,— бурчав Никанор Павлович (О. Сизоненко). 2. до чого. Не братися за щось, не приступати до якої-небудь роботи. — Зовсім відбилась від рук моя Сова. Певно, вже ви з неї виучите вчительку, бо все читає та й читає. А то раніше до книги й носа, бувало, не навертала (Ю. Збанацький).

наверта́ти / наверну́ти се́рце чиє до кого. Пробуджувати в кого-небудь почуття кохання, дружби до когось. — Може, один Бог наверне її серце до мого Романа (І. Нечуй-Левицький).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); (Дрейсігер:) Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти, нашто́вхувати) / навести́ (наверну́ти, наштовхну́ти) на ду́мку кого і без додатка. Спонукати кого-небудь думати певним чином про когось або про щось; переконувати кого-небудь у чомусь. — Я вже в листах своїх навертав її на таку думку про себе (П. Колесник); Вивчення розподілу яскравості світла по диску планети (Венери) наштовхує на думку, що поверхня її має різко виражені дзеркальні властивості (З журналу); — Отже ж ти, Тодозю, навела мене на думку, що тепер в садку краще обідати, ніж в хаті (І. Нечуй-Левицький). наво́дити ду́мку на кого. Романові ясні, тихі очі чогось наводили на неї думку про ясний місяць, про тихий вечір (І. Нечуй-Левицький).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

навертати -а́ю, -а́єш, недок., наверну́ти, -верну́, -ве́рнеш, док. 1) перех., розм. Повертати в якому-небудь напрямку, розташовувати, спрямовуючи в той чи інший бік. 2) перех., перен., розм. Надавати чому-небудь іншого спрямування, іншого значення; міняти перебіг чого-небудь. 3) перех., перен. Переконуючи, умовляючи, спрямовувати, залучати до чого-небудь. || Спонукати, заохочувати до прийняття якої-небудь віри, до зміни віросповідання. На розум навертати. 4) перех., розм. Накидати, навалювати багато чого-небудь. || безос. 5) перех. Щільно притуляти або навалювати що-небудь важке. 6) неперех., розм. Те саме, що навертатися 2). 7) перех., діал. Відшкодовувати; надолужувати. 8) неперех., рідко. Те саме, що звертати 1). 9) перех., рідко. Те саме, що завертати 4). 10) перех. і неперех., розм. Перекладати, звертати провину і т. ін. на іншого. 11) перех., розм. Швидко завдавати удару; бити. 12) перех., рідко. Викликати, збуджувати що-небудь. 13) перех., діал. Посилати. 14) Їсти (з апетитом або багато).

Ілюстрації