Ударити

Ударити, -ся. См. Ударяти, -ся.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УДА́РИТИ = Ударяти.

УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), яю, яєш, недок., УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), рю, риш, док.

1. перех. і неперех., по чому, у що, об що. Чинити удар, удари; бити. — Ні! Не діжде..! — сердилась старенька пані, ударяючи кулаком об кулак (Панас Мирний, I, 1949, 373); Могутнім хвостом ударяв [кит] пароплав по боках і ховався в воду, пірнав під пароплав і підносив його на своїй спині (Микола Трублаїні, I, 1955, 186).

— у сполуч. із сл. по плечі. Плескати по плечах, виражаючи доброзичливе ставлення до когось. — Та ще ти й не бачив, москалю, наших славних діл! — одказує Лушня, ударяючи пушкаря по плечі рукою й опускаючись коло його на лаву (Панас Мирний, II, 1954, 228).

— Спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь (перев. про вітер, хвилі і т. ін.). Сильний прибій ударяв у берег (Микола Трублаїні, Вовки.., 1936, 17).

Ударити в долоні — голосно плескати в долоні, аплодувати. Потім конферансьє повідомив про черговий виступ, і всі моряки, що сиділи в залі, вдарили в долоні (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 63).

Ударити [себе] в (об) груди [руками, кулаком] — бити себе руками в груди, запевняючи кого-небудь у чомусь або виражаючи каяття, розпач і т. ін. Як ударить Василь, вислухавши все, руками об груди, як припаде на стіл, як заплаче (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 64).

Не вдарити обличчям у грязь (болото) — те саме, що Не вдарити лицем у грязь (болото). Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ж ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 409).

2. перех. і неперех. Влучати, вражаючи (про кулю, снаряд, блискавку і т. ін.). Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (Олесь Донченко, VI, 1957, 82); Тут його вдарила куля (Юрій Яновський, I, 1954, 65).

— безос. Другим упав Шередега, його вдарило в шию (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 535).

Грім би мене вдарив; Хай мене грім [серед чистого поля] вдарить — уживається як запевнення в правдивості своїх слів, щирості намірів. Хай мене грім серед чистого поля вдарить, як я тобі зла зичу… (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 242).

3. перев. док., перех. і неперех., по кому/чому, на кого/що, а також без додатка. Раптово атакувати ворога. Одна в його думка — ударити на Іванців табір (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 170); Гей, нумо, до зброї!.. Вдаримо на татар і турків (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 179).

— по кому/чому, перен. Почати енергійно боротися з чимось негативним. Перед тим, як вдарять по контрреволюції, пройдімось безлюдними вулицями Києва, прислухаймось до перешіптувань, зазирнімо в оселі багатих і бідних (Олександр Довженко, I, 1958, 52).

4. перев. док., перех. і неперех., розм. Швидко, енергійно розпочати якусь дію або зробити, виконати і т. ін. що-небудь. Підем з Галею до клубу, вдарять нам музики. Подарую їй на свято нові черевики (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 128).

— перев. док., також у сполуч. із сл. гопак, тропак, метелиця і т. ін., розм. — А нуте, діти, отакої! — І старий піднявся, Як ударить, як ушкварить, Аж у боки взявся (Тарас Шевченко, II, 1963, 330); Біля столу Максим хвацько вдарив навприсядки, танець затягнув його під самий стіл і там обірвався (Михайло Стельмах, I, 1962, 213).

— фам. Швидко піти, побігти. Маючи все-таки деякий життєвий досвід, я, побачивши ленінградку із шлангом в руках, зразу вдарив швиденько на той бік вулиці (Остап Вишня, I, 1956, 305).

Ударити на ґвалт (на сполох) — подати сигнал тривоги, сповістити про небезпеку ударами в дзвін, по металевих предметах тощо. Пожежа була недалечко од Романової оселі. Вдарили в дзвін на ґвалт (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 415); Коли ж добіг до церковної огорожі, драгуни вже з кількох боків оточували село. Парубок щосили ударив на ґвалт (Михайло Стельмах, I, 1962, 641).

5. неперех. Звучати різко, сильно; лунати, розноситися. От вдаряє акорд. Папа заграв! Як зразу стає спокійно і затишно (Юрій Смолич, II, 1958, 13); Коли сонце стало високо, вдарив із дзвіниці дзвін; хитнув повітря і ножем пройшов в серце (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178).

6. неперех. З силою вириватися назовні (про рідину, повітря і т. ін.); бити сильним струменем. Напередодні з нової свердловини вдарив фонтан (Олесь Донченко, II, 1956, 71); Старе джерело вдарило з-під землі раптово і несподівано, але так, що тепер зупинити його вже не могла ніяка сила (Василь Кучер, Черв. вогонь, 1959, 37).

Ударило (вдарило) в сон кого — комусь захотілося спати. Одного разу ліг після обіду відпочити.., взяв собі газету (рискнув!) і розгорнув... Як ударило ж мене в сон! (Остап Вишня, I, 1956, 83).

7. у що, об що, неперех. Те саме, що ударятися (у першому знач.). Лопасті [корабля] люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 288); Пхнув щосили прогонич. Залізний болт з брязком ударив у віконницю, аж луна пішла попід високу стелю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 173).

8. неперех., заст., рідко. Робити наголос на якомусь складі. Народ говорить доволі чистою галицькою вимовою.. Акцентують слова трохи по-польському, вдаряючи на передостанній склад (Нечуй-Левицький, II, 1956, 409).

Словник української мови за редакцією Б. Д. Грінченка

УДА́РИТИ, ся. Cм. ударяти, ся.

УДАРЯ́ТИ, ряю, єш; сов. в. ударити, рю, риш, гл.

1. Употребляется лишь сов. в.: ударить, несов. въ очень рѣдкихъ случаяхъ. Ударив кулаком у стіну. (Рудч. Ск. І. 104); Та вирвала травиченьку, та вдарила по личеньку. (Н. п.); Ударив києм. Куля вдарила.

2. — на кого. Нападать, напасть. Наступить військо проти мене.... ударить на мене війною. (К. Псал. 60).

3. Только сов. в. — ногами, — гопака. Пуститься въ танецъ. Вельможна громада не втерпіла, ударила старими ногами. (Шевч. 126); Посадила вража бада на трьох яйцях гусака, сама вийшла на вулицю та вдарила гопака. (Н. п.).

4. — у дзвін. Зазвонить. Гей вдарили сумно-нагло у голосний дзвін. (Рудч. Чп. 162); Ударили в дзвони. (Шевч. 161). — в тимпани. Заиграть на тимпанахъ. Ударте в тимпани, у гуслі дзвоніте. (К. Псал. 189). — у струни. Ударить по струнамъ. Ой ударю ж зразу у струни живії. (К. Досв.).

5. — з гармати. Выстрѣлить изъ пушки. Вдарили з гармати. (Шевч. 234). Также и объ иномъ огнестрѣльномъ оружіи. Ударив з рушниці, з пістоля; вдарила гармата. Выстрѣлила пушка, дала выстрѣлъ. Ой над річкою Самарою вдарили гармати. (Рудч. Чп. 104).

6. Вдаряти в багатство. Жить богато. У багатство не вдаряє, а чим має, тим витає. (Ном. № 11930).

7. Вдаряти на що. Обращать вниманіе на что. Москаль на сльози не вдаря. (Ном. № 1837).

Словник лемківської говірки

УДА́РИТИ, дарю, риш, Пр. Ударити, зробити удар.

Ілюстрації