Мрячити
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:09, 4 грудня 2014; Віолетта Шевцова (обговорення • внесок)
Мрячи́ти, -чу́, -чи́ш, гл. 1) Моросить. Дощ став мрячити. 2) безл. Мрячи́ть. Стоить туманная, съ мелкимъ дождемъ, погода. Все мрячить та й мрячить. Каменец. у.
МРЯЧИ́ТИ, и́ть, недок. Падати дуже дрібними краплями (про дрібний густий дощ). Дрібен дощ, мов крізь сито, мрячне (Стар., Облога.., 1961, 5); Надворі мрячив набридливий дощ (Добр., Ол. солдатики, 1961, 210); // безос. Надворі мрячило (Збан., Переджнив’я, 1960, 399).
МРЯЧИ́ТИ, и́ть, недок., діал. Мріти (див. мрі́ти1). Ледве мрячила вона [шаланда] серед хвиль (Ю. Янов., Вершники, 1939, 25).
МРЯЧИТИ, чу́, чи́ш, гл.
1) Моросить. Дощ став мрячити.
2) безл. Мрячи́ть. Стоить туманная, съ мелкимъ дождемъ, погода. Все мрячить та й мрячить. Камен. у.
