Спілкування

Спілкува́ння, -ня, с. Сношеніе, общеніе. Вікіпедія: Спілкува́ння — передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу.

Сучасні словники

Словник української мови(Академічний тлумачний словник) СПІЛКУВА́ННЯ, я, сер. Взаємні стосунки, діловий, дружній зв'язок. Праця і спілкування людей між собою обумовили і виникнення звукової мови (Наука і життя, 8, 1963, 33); Мовою міжнаціонального спілкування і співробітництва народів Радянського Союзу стала російська мова (Розвиток мов соціалістичних націй СРСР, 1967, 83); Переклади художньої літератури.. — неоціненної ваги політичний і культурний чинник. Це — знаряддя спілкування між народами (Максим Рильський, III, 1956, 97).

Спілкува́ння визначається як передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб (Стаття 258 Кримінального процесуального кодексу України).

Процес спілкування

За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:

контактне
дистантне

Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.

До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова телефоном, спілкування у листах тощо.

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) — опосередковане (непряме). Для прямого спілкування — це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо

До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації через радіо, телебаченню, книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції тощо, а також армію робітників, які їх обслуговують.

За формою існування мови розрізняють спілкування усне — письмове.

Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове — з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у складніших мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших.

Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень («Слово — не горобець: вилетить — не спіймаєш»).