Прикрість

Прикрість, -рости, ж. 1) Непріятность. Не роби прикрости. НВолын. у. Наче на прикрість матері Мася все водилась з ляхами та з ляхівками. Св. Л. 247. 2) Непріятный вкусъ. Ця горілка має прикрість. НВолын. у.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПРИКРІСТЬ, рості, жін.

1. Те, що викликає негативні емоції; неприємність.

— А! горенько наше: обіжають нас [мужики], говорять тобі прикрості, і нічого не вдієш.., — репетував о. Артемій (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 61); Щось тривожило його [Щорса]. Тільки Боженка в цю хвилину хвилювали свої прикрості, тому він не помітив душевного стану свого друга (Олександр Довженко, I, 1958, 179); Перегуда пильно глянув на обох і зрозумів, що, коли він робив звіт, тут сталася якась важка прикрість (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 334); Це був особливий день, повний прикростей і невдач (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 88);

2. Почуття незадоволення в результаті якоїсь невдачі; досада.

Якщо здолаєш збагнути, як мені хотілося поїхати, то зрозумієш цілком мою прикрість (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 127); — Нічого я не чула, Петю, нічого не бачила. Отака прикрість... (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 189); Побачила себе [Ніна] раптом у своїй кімнаті й опам'яталась. Але від цього ще нестерпнішою стала вся прикрість того, що сталося (Олесь Донченко, V, 1957, 501).

3. Завдавати (завдати, робити, зробити, справляти, справити і т. ін.) прикрість кому — робити кому-небудь неприємність, ображати кого-небудь. — Як він про мене говорив? — визвірився Ауер і схопився з стільця. — Пане Ауер, я жінка і не можу вимовити. І вам не хочу прикрості завдавати (Хткняк, Тамара, 1959, 96); Ядзя помітила, що її терпкі слова зробили матері прикрість, і повела вже далі бесіду лагіднішим тоном (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 106).