1984

Орвелл оселився на Подолі

Держава контролює твої дії, погляди, думки, – ти її піддослідна істота… Твої погляди можуть спровокувати «поліцію думки» і накликати смерть, адже всі ми мусимо мати тільки одну позицію, одну мету, одне бажання. А хто думає інакше, той поза законом. І люди зникають без сліду і знаку – так, ніби їх ніколи не було.

Роман Джорджа Орвелла «1984» назвали антиутопією, хоча це був радше авторизований реальний зліпок із довоєнних нацистської Німеччини і більшовицького СРСР. Це геніальне передбачення «холодної» війни і нових людожерських режимів, на зразок полпотівського чи кімченирівського. Американський письменник Майкл Джин Салліван написав п’єсу за мотивами Джорджа Орвелла, на умовах, що будь-яка посатновка не вноситиме зміни у текст і сцени. Салліванівське драматургійне прочитання Орвелла і взявся реалізувати режисер Сергій Павлюк, у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.

В афішах цю п’єсу недаремно називають скандальною. Сам режисер-постановник зізнається в одному з інтерв’ю: «Особисто для мене, це була неймовірно складна робота. Основний конфлікт – з драматургом. Матеріал написаний занадто розмовно, плакатно, як на мене. Не зовсім логічна ідея драматурга… П’єса для американського глядача, а між ним та українським існує колосальна різниця. Тому і зважився на переробку. Другу дію вже дописував сам. Дозволив собі некоректне ставлення до автора».

Судячи з атмосфери, яка поглинає глядача з перших секунд вистави, павлюківська театральна інтерпретація Орвелла вдалася на славу. Ти ніби стаєш частинкою описаної історії, почуттями об’єднуєшся з головним героєм і теж сподіваєшся, що одного разу світ зміниться. Що проли, які випали із соціуму і яких вважають за тварин, зруйнують нелюдський тоталітаризм.

Театральний «1984», звісно ж, відрізняється від авторського оригіналу. Режисер свідомо обрав часом доволі ризиковану інтерпретацію твору. Щонайменше не збережено хронологію подій, утім не втрачено головне – їхню логіку.

Вистава на дві дії: у першій глядач знайомиться з історією головного героя Уїнстона, у другій дія розгортаються в катівні, куди його запроторено. Великий Брат особисто веде бесіду з арештантом, яка переростає в допити і тортури. І важко ствердити, що переконує героя більше: фізичні муки чи задушевні розмови.

«1984» Джордж Орвелл написав понад півстоліття тому. Відтоді ані на йоту не зблякла художня виразність роману, його самобутність. А тим паче злободенність: він багато у чому – наче зліпок сьогодення. «Великі Брати» і нині силкуються керувати нами. Але ми вже впізнаємо їх, часто бачимо їх наскрізь, в усій гиді їхніх намірів. І знаємо головне: вони не всесильні, не вічні.

Побувайте на виставі – і ви у тому переконаєтеся.