Реєнт
Реєнт, -та, м. Регентъ. Желех.
Реєнт, РЕ́ГЕНТ, а, чол.
- Тимчасовий правитель монархічної держави, який призначається в разі відсутності, хвороби, неповноліття і т. ін. монарха, а також коли престол лишається незайнятим протягом тривалого часу. В Портсмуті ось уже кілька днів панує незвичайне пожвавлення. На позолоченій яхті прибув принц-регент, майбутній король Британії (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 388).[1]
- муз. Диригент хору, перев. церковного. На виїзді отцю Харитонові довелось давати хабарі протодияконові, півчим, конторщикові й регентові (Нечуй-Левицький, III, 1956, 195);
А чи мало в нас випадків, коли прекрасна ланка чи ціла бригада одночасно й чудесний культурний хор, а ланкова чи бригадир — передові і водночас досвідчені регенти?.. (Остап Вишня, II, 1956, 12). [1]
Зміст
Регент - Етимологія
РЕ́ГЕНТ «тимчасовий управитель замість монарха; керівник церковного хору» - запозичення з латинської мови; - лат. regēns (род. в. regentis) «керуючий, правитель; володар» пов’язане з rego «керую, направляю; установлюю; даю настанови», спорідненим з гр. ὀρέγω «протягаю, простягаю», гот. rahtōn «підносити», ірл. rigim «розтягати, поширюватись», лит. rąžýtis «потягуватися», дінд. ṛÁjyati (ṛñjáti) «простягається»; - р. м. ре́гент, бр. рýгент, п. ч. слц. вл. regent, нл. regenstwo «регентство», болг. реге́нт, схв. рѐгент, слн. regènt; [2]
ФОНЕТИЧНІ ТА СЛОВОТВІРНІ ВАРІАНТИ
єре́нтий, ире́нтий «тс.», регентува́ти, реентъ «канцляй, книгочий» (XVII ст.), реє́нтий «церковний півчий»
Ілюстрації
- Дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна, ставши королевою Франції, була регентом малолітнього короля Філіпа І.
- У 1060 році, після смерті короля Генріха, Анна Київська обрала своєю резиденцією французьке місто Санліс, звідки правила Францією, будучи регентом, і де прожила своє життя. Королева Анна отримала чудову освіту у Святій Софії, тому піклувалася про те, щоб її син Філіп зійшов на престол відповідальним та мудрим королем.[3]
 |
 |
Література та джерела
[1] - Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 477. http://sum.in.ua/p/8/477/1
[2] - Етимологічний словник української мови: В 7 т. – Т. 1: А–Г / Ред. кол.: О. С. Мельничук (гол. ред.), І. К. Білодід, В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко. АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — К.: Наукова думка, 1982. – 632 с. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0007831
