Зубатий

Зубатий, -а, -е. Зубастый. З себе худий, жовтий, очі ямкуваті, зубатий такий. МВ. II. 191.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

ЗУБА́ТИЙ, а, е.

1. З великими, гострими, міцними зубами; з великою кількістю зубів. А потім з вас, щенят зубатих, Зробились львичища! (Тарас Шевченко, II, 1953, 325) — Піди ж ти! — додала його жінка, широковида, зубата молодиця, з начосами на висках. — Вовка як не годуй а він все в ліс дивиться (Панас Мирний, IV, 1955, 163); * Образно. На платформі визирали з-під брезенту кучугури зубатих кукурудзяних качанів (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 67);

// Який має зуби. Серед китів є не тільки беззубі, а й зубаті, які ведуть хижий спосіб життя (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 158);

// Який має великі зубці (у 1 знач.). Все тут [в полі] було якесь незвичне, оголене, вражаюче — зубаті оці механізми, житлові вагончики, дошка пошани, барила з водою... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 185).

2. перен., розм. Гострий на язик, готовий завжди дати відсіч. А зубата була [Настуся]. Вже не заїдайся з нею ніхто! Тільки зачепи її, так разом як залящить, затріщить, загомонить, перекоренить і батька, і матір, і увесь рід (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 471); Сагайдак ніяково глянув на доярку і одійшов набік. — Зубата тітка, — подумав, — цій пальця в рот не клади... (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 30).

Ілюстрації

Джерела та література

http://sum.in.ua/p/3/726/1 Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 726.