Любувати

Любува́ти, -бу́ю, -єш, гл. 1) — кого́. Любить; ласкать, осыпать любовными ласками. Чужі жонки любувати. Вх. Уг. 251. Мій миленький іде тихою ходою з инчою милою, він її цілує, він її любує, а на мене, молоденьку, нагайку готує. Чуб. V. 621. На що люба любувала, з броду воду вибірала, кацарівно? ЗОЮР. II. 15. 2) Выбирать по вкусу. Любує кобилу. Лебед. у. 3) — на. Любоваться. Лубує на землю, що як писанка красується. Мир. ХРВ. 354. Любував на вола.

Сучасні словники

ЛЮБУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. неперех., ким, чим, за ким — чим, з кого — чого, на кого — що і без додатка. Те саме, що любуватися 1. Чоботи розглядали, чобітьми любували (Марко Вовчок, I, 1955, 291); Потоцький любував з пригорка за ладним, огрядним рухом могутньої піхоти (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 37); Після довгого зимнього сну все прокидається, продирає заспані очі й, озирнувшись кругом, любує на землю (Панас Мирний, I, 1949, 367); Ходи, любуй, дивися, прислухайся, Бо незабаром.. Ввійде ріка у береги звичайні (Максим Рильський, I, 1956, 77).

2. перех. Любовно пестити. Він її цілує, він її любує, А на мене, молоду, нагайку готує (Павло Чубинський, V, 1874, 393); Стара як обійняла її [панночку], то й з рук не випускає, цілує й милує та любує (Марко Вовчок, I, 1955, 103); Любувала й голубила їх [дітей] (Василь Стефаник, I, 1949, 193).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 565.

Ілюстрації