Кошеня

Кошеня́, -ня́ти, с. Котенокъ. Запишався, як кошеня в попелі. Ном. № 2473.

Сучасні словники

Кошеня, КОШЕНЯ, яти, сер. Маля кішки. Діти гралися в хаті з кошенятами (Нечуй-Левицький, III, 1956, 355); Женя нагадувала мені.. кошеня (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 62); * У порівняннях. Козеня, Неначе теє кошеня, І не пручалось, не кричало, На лоні пестилося, гралось (Тарас Шевченко, II, 1953, 308); // перен., зневажл. Про малу на зріст, кволу, але задирливу людину. [Трохим:] Ах, ти кошеня! Хто це про мене таке сміє говорити? (Вадим Собко, П'єси, 1958, 305). ♦ Хоч кошенят бий, зневажл. — про людину з грубими рисами обличчя. Приїхав з полку старший панич .. Тонкий, цибатий, як журавель, з рижуватим, шорстким, як на ведмеді, волоссям, з великим лобом — хоч кошенят бий, .і великими, розумними, сірими очима (Панас Мирний, I, 1949, 203). Кошеня Кошеня, КОТЕНЯ́ (мала кішка), КОТЯ́, КОШЕНЯ́. Петрусь бігав по хаті, грався з котеням, щебетав, пустував (І. Нечуй-Левицький); - Зараз ми хоре котя з печі, подивилися йому живчик, - овва, кепсько! (І. Франко); Женя нагадувала мені.. кошеня (Л. Смілянський). Кошеня, За кого мене (нас) приймаєш (-єте) За кого мене (нас) приймаєш (-єте) у ролі прис. – хтось не такий, як декому здається. – Ти смієш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, щоб тим нас привести в розлад. За кого ти мене приймаєш? Хіба ж ти, сучище, не знаєш, що Зевс мій чоловік і брат? (Котляревський, Повне зібрання творів, т. І, 1952, стор. 245).